1984. Ми

І навiть зараз, хоча його розум пiдказував йому, що це послання, ймовiрно, означало смерть, вiн вiрив у неймовiрне, серце його билося i в ньому зростала безпiдставна надiя. Вiн насилу стримував тремтiння у голосi, коли бурмотiв своi цифри у мiкрофон.

Виконану роботу вiн запхав у пневматичну трубку. Минуло вiсiм хвилин. Вiн поправив окуляри на носi, зiтхнув i пiдсунув до себе наступну партiю роботи з клаптиком паперу, якi лежав поверх робочих паперiв. Вiн розгладив листок. Великим, трохи дитячим, почерком на ньому було написано:

«Я кохаю тебе».

Впродовж декiлькох секунд вiн був настiльки приголомшений, що навiть забув кинути небезпечну записку в дiрку пам'ятi. Хоча вiн дуже добре розумiв ризик, якщо вiн покаже якусь надмiрну зацiкавленнiсть, але вiн не мiг втриматися i прочитав ще раз, просто щоб переконатися, що у записцi було написано саме те, що йому привидiлось.

Вiнстон ледве досидiв до обiду, здавалося, що час просто зупинився, працювати було дуже важко. І справа була навiть не стiльки в необхiдностi зосередитися на виконаннi дрiбних завдань, якi одне за одним вистрибували на його стiл з пневмопошти, скiльки у тому, щоб приховати свое хвилювання вiд телеекранiв.

Йому здавалося, що в його животi палае вогонь. Обiд у задушливiй, переповненiй людьми, гучнiй iдальнi був справжньою мукою. Вiн сподiвався ненадовго побути на самотi пiд час обiдньоi перерви, але, на жаль, телепень Парсонс плюхнувся поруч з ним, стабiльно заповнюючи весь простiр навколо себе рiзким запахом поту. Парсонс знову взявся торохтiти про пiдготовку до Тижня ненавистi. Вiн з особливим ентузiазмом розповiдав про двометрову модель голови Старшого Брата з пап'е-маше, яку зробив для святкувань Загiн юних розвiдникiв, у лавах якого була i його дочка. Дратувало те, що у гуркотi голосiв Вiнстон ледве чув, що говорив Парсонс, тому постiйно доводилось просити його повторити. Тiльки один раз вiн мигцем побачив темноволосу дiвчину, вона сидiла за столом з двома iншими дiвчатами у дальньому кiнцi зали. Схоже, вона його не помiтила, i вiн бiльше не дивився в тому напрямку.

Залишок дня пройшов бiльш-менш стерпно. Вiдразу пiсля обiду на Вiнстона чекала кропiтка та складна робота, на яку потрiбно було видiлити кiлька годин, тому все iнше довелося вiдкласти в сторону. Вона полягала у «виправленнi» ряду виробничих звiтiв дворiчноi давностi таким чином, щоб дискредитувати провiдного члена Внутрiшньоi Партii, який тепер перебував у немилостi. Такi завдання Вiнстону вдавалися особливо добре.