1984. Ми

1984. Ми

Yevgeny Ivanovich Zamyatin

George Orwell

Два найвiдомiших, культових романи-антиутопii в однiй книзi. «1984» – антиутопiя англiйського письменника Джорджа Орвелла. Є найвiдомiшою i найцитованiшою антиутопiею у лiтературi. Сьогоднi полiтичнi елiти, транснацiональнi корпорацii, пропагандистськi медiа i соцiальнi мережi нiби взяли на озброення фантастичнi знахiдки Джорджа Орвелла: «Великий брат стежить за тобою», «Свобода – це рабство», «Мир – це вiйна». Роман розповiдае iсторiю Вiнстона Смiта i його деградацii пiд впливом тоталiтарноi держави, в якiй вiн живе.

«Ми» – захоплюючий роман-антиутопiя талановитого письменника i публiциста Євгенiя Івановича Замятiна (1884–1937). Час дii – далеке майбутне. Суспiльство живе в умовах тотального контролю, замiсть iмен людям дають номернi знаки, будь-якi почуття – пiд забороною. Але в цьому суспiльствi зароджуеться революцiйний рух, який хоче повернути попередне, справжне життя.

Джордж Орвелл. Евген Замятiн

1984. Ми

1984

Частина перша

Роздiл 1

Був ясний холодний квiтневий день, годинник показував рiвно тринадцять нуль-нуль.

Вiнстон Смiт, занурившись у комiр свого пальто так, що пiдборiддя майже торкалося грудей, поспiшав якнайшвидше врятуватися вiд мерзенного колючого вiтру, тому хутко прослизнув скрiзь склянi дверi багатоповерхового житлового будинку «Перемога», але, як виявилось, недостатньо швидко, бо вихор зернистого пилу все ж увiрвався до примiщення разом iз ним.

У пiд'iздi смердiло вареною капустою i старими килимками.

На стiнi висiв кольоровий плакат, явно завеликий для такого примiщення. З плакату на нього пильно дивилося величезне, завширшки з метр, обличчя чоловiка рокiв сорока п'яти, з густими чорними вусами, жорстке, але у цiй суворостi була якась своя краса. Вiнстон одразу попрямував до сходiв. Викликати лiфт було марно. Навiть у кращi часи вiн рiдко працював, а зараз електрику почали взагалi вiдключати у денний час. Це було частиною кампанii по економii для пiдготовки до Тижня ненавистi. До квартири треба було подолати цiлих сiм прольотiв. Вiнстону було тридцять дев'ять рокiв i його варикозна виразка над правою щиколоткою знову нагадала про себе, тому вiн йшов повiльно, кiлька разiв зупиняючись, щоб трохи перепочити. На кожному поверсi навпроти шахти лiфта зi стiни на нього витрiщалося те саме величезне обличчя з плакату. Це була одна з тих iлюстрацiй, де, здаеться, що з якого боку не глянь, очi завжди стежать за тобою.