Колгосп тварин

Ось моi книжки, якi можуть зацiкавити пересiчного читача (на випадок, якщо хтось iз них натрапить на цi примiрники): «Бiрманськi днi» (iсторiя про Бiрму), «Вшанування Каталонii» (книжка, що виросла з мого досвiду участi в громадянськiй вiйнi в Іспанii) i «Критичнi нариси» (есеi, у яких iдеться переважно про популярну сучасну англiйську лiтературу, повчальнi бiльше з соцiологiчноi, анiж iз лiтературноi точки зору).

Джордж Орвелл,

березень 1947 року

Колгосп тварин

1

Мiстер Джонс, власник ферми «Садиба», зачинив курники на нiч, а лази до них прикрити забув – сильне сп’янiння давалося взнаки.

Пляма свiтла вiд лiхтаря, витанцьовуючи в такт хиткiй хазяйськiй ходi, вихоплювала з темряви звивистий шлях чоловiка, що лежав через увесь двiр. Роззувшись бiля дверей заднього ганку, вiн пожбурив у куток чоботи, i, перехиливши на кухнi останнiй на сьогоднi кухоль пива, дiстався нарештi лiжка, де давно вже хропiла мiсiс Джонс.

Тiльки-но свiтло у вiкнi спальнi погасло, у хлiвах одразу вiдновився рух, заляскали крила.

Ще зранку мешканцi ферми переказували одне одному новину, що минулоi ночi старий Майор, племiнний бiлий кнур, бачив дивний сон, про який вiн обов’язково хоче розповiсти всiм. Домовилися зiбратися у великому хлiвi, щойно мiстер Джонс вкладеться спати. Старий Майор – так зазвичай його кликали на фермi, хоч на виставках вiн був вiдомий як Вiллiнгдонський Красень – зажив такоi шани, що жодна тварина не пошкодувала годину сну, щоб почути пророчу розповiдь.

Усi мешканцi ферми, якi поспiшали на велике зiбрання, переступивши порiг хлiву, найперше бачили Майора.

Вiн лежав бiля стiни, на високому солом’яному ложi, немов на трибунi. Свiтло вiд лiхтаря, що звисав з балки, падало прямо на нього. Майору було вже дванадцять рокiв, i останнiм часом вiн став трохи неповоротким, проте не втратив величного вигляду, мудрого й доброзичливого – попри те, що iкла йому так i не видалили.

Першою прибiгла трiйка собак: Джессi, Блюбелл i Пiнчер. За ними – свинi, якi одразу вклалися на солому поблизу трибуни.

Кури влаштувалися на пiдвiконнях, голуби злетiли на крокви, вiвцi та корови, не припиняючи лiниво ремигати, повлягалися за свиньми. Боксер i Люцерна, тягловi конi, увiйшли одночасно, дуже повiльно й обережно ставлячи своi величезнi копита, щоб, бува, не зачепити випадково якусь тваринку, що зарилася в соломi. Люцерна, кобила середнiх рокiв, лагiдна й огрядна матрона – пiсля четвертого лошати iй вже не вдалося вiдновити фiгуру.