Реквієм для листопаду

Виiжджае з iнших мiст i залишае за собою безлiч речей – вони житимуть своiм життям уже без неi, вона нiколи iх бiльше не побачить i не знатиме, що з ними сталося. Може, iх хтось знайшов, i вони стали комусь у пригодi, може, нiхто iх так i не помiтив, i вони тепер дуже самотнi.

Дарина пише на аркушi слово «мама», лiтери беруться за руки i танцюють. Вони стають колом, кладуть одна однiй руки на плечi. Вона багато разiв пише це слово, щоб пам’ятати, як воно виглядае, бо тепер майже нiколи його не вимовляе.

Язик забувае його звучання, а от пальцi знатимуть це слово завжди.

Даринi потрiбна фотографiя. Фотографуватися вона не дуже любить. Бажання гарно виглядати не завжди можна втiлити в життя. На фотографiях просто так Дарина майже завжди виходить гарно. На фотографiях для документiв у неi напружено-перелякане обличчя, нажаханi очi втупленi в об’ектив. Позування перед фотокамерою перетворюеться на тортури. Даринi здаеться, що вона гарно виглядае, замислившись. Але замисленого одухотвореного обличчя об’ектив не помiчае.

Замисленiсть перетворюеться на тупу й вiдсутню мiну, очi, задивленi в небо, дивно закоченi пiд лоба. «Невже я так виглядаю насправдi?» – жахаеться Дарина, намагаючися побачити на фото одухотворену особу, якою iй хотiлось би бути.

Дарина мие голову i навiть намагаеться зробити бiльш-менш пристойну зачiску. Укласти волосся – це теж велика майстернiсть, i цього Даринi майже не дано. Але сьогоднi iй це вдаеться. Дарина пильно й суворо дивиться в дзеркало.

Результат ii майже влаштовуе. Правда, позбутися блiдостi обличчя складнiше. Тим паче, Дарина принципово не користуеться косметичними засобами, якi могли б допомогти в цьому. Губи можна було би також зробити яскравiшими, якби Дарина не загубила губноi помади. Новоi вона не купуе, бо ще не втратила надii вiднайти стару. Тому вона фарбуе губи безколiрною гiгiенiчною помадою i перед виходом кидае на себе останнiй погляд в люстро. «Безнадiйно», – констатуе скрушно, але дiватися нiкуди.

Дарина чвалае у фотоателье, яке порадив знайомий, – там, мовляв, дуже якiсно. І фотографii зберiгаються на комп’ютерi, отож будь-коли можна прийти й замовити ще. Цифрове фото – це великий крок уперед. Сучасна технiка дае змогу людинi стати iншою принаймнi на фото. Фотограф не замикаеться в лабораторii, а чаклуе над комп’ютером, роблячи поправки до зображення. Вiн стае майже Демiургом, творячи людину за образом i подобою ii власних уявлень про себе.