Оповідь Артура Гордона Піма

Пробиратися до мого ящика крiзь завалений усякою всячиною трюм забрало б у нього чимало часу, а тим часом капiтан Барнард мiг би помiтити його вiдсутнiсть, адже батько мав звичай щохвилини користатися з послуг сина, доручаючи йому впорядковувати та переписувати дiловi папери, пов’язанi з рейсом. Отже, тверезо обмiркувавши становище, Огастес вирiшив пiднятися в каюту й почекати iншоi нагоди. Вiн тим менше вагався, йдучи на це рiшення, що спав я, як здавалося, цiлком здоровим сном, i в нього не було пiдстав припускати, що я терпiв незручностi вiд свого ув’язнення.

Щойно Огастес обмiркував згадане вище рiшення, як його увагу привернула метушня та крики, що долинали, як йому видалося, з кают-компанii. Вiн скоренько прошмигнув у люк, опустив ляду й розчинив дверi своеi каюти. Та не встиг вiн переступити через порiг, як майже в обличчя йому пальнули з пiстолета, i в ту саму мить його повалив з нiг удар вимбовкою.

Чиясь дужа рука притисла мого товариша до пiдлоги, здавивши йому горло; i все ж вiн мiг бачити, що вiдбувалося навкруг нього.

Його батько зi спутаними руками й ногами лежав униз головою на приступках трапа, який вiв у кают-компанiю – кров тугим струменем цебенiла з глибокоi рани у нього в лобi. Вiн мовчав i, певно, був при смертi. Над капiтаном Барнардом нахилився його перший помiчник, дивлячись на нього з диявольською посмiшкою; вiн холоднокровно обнишпорив кишенi вмирущого, дiставши звiдти великого гамана i хронометр. Семеро з команди (серед них був i кок-негр) шастали по каютах з лiвого борту, де швидко озброiлися рушницями та набоями. Крiм Огастеса й капiтана Барнарда, в каюткомпанii було дев’ятеро чоловiкiв – i то найвiдчайдушнiшi головорiзи з корабельноi команди. Далi негiдники вискочили на палубу, забравши мого друга з собою (перед тим вони зв’язали йому руки за спиною). Вся банда кинулася на бак до матроського кубрика, дверi до якого були замкненi. Бiля них стояли двое заколотникiв iз сокирами, ще двое вартували бiля головного люка. Помiчник капiтана гучно викрикнув: «Гей ви там, унизу, чуете? Ану, вилазьте по одному – i без витребеньок!» Через кiлька хвилин з’явився перший охочий – то був англiець, який найнявся на корабель матросом-чорноробом; вiн жалiбно плакав i благав помiчника капiтана пощадити йому життя. У вiдповiдь вiн дiстав удар сокирою по головi. Бiдолаха впав на палубу, навiть не застогнавши, а чорношкiрий кок узяв його на руки, мов дитину, й точно розрахованим рухом викинув за борт.