Оповідь Артура Гордона Піма

Риси цих лiтературних персонажiв без будь-яких застережень переносили на автора, додаючи й усе незвичне i грiзне, що знаходили в постатях героiв його оповiдань. По вважали не просто екзальтованим, а й божевiльним, розповiдали про його алкоголiзм, схильнiсть до наркотикiв, брутальнiсть у взаеминах з близькими людьми, цинiзм, скандальнiсть тощо. Грiсуолд стверджував, що По розпусник, безбожник, зухвалець, жовчний людиноненависник, котрий обожнював лише себе самого. Весь цей бруд лили так довго, що життя По стало скидатися на огидний мiф.

Сам письменник, як уже згадувалося, теж завинив у тому, що його образ набув мiфiчних рис. У невеличких автобiографiчних нотатках, так званому «Меморандумi», вiн вигадав окремi подробицi своеi бiографii, наприклад, дiдiв – адмiрала та генерала – або подорож до Росii, якоi, як тепер остаточно доведено, вiн нiколи не здiйснював. (До речi, дослiдження цього питання завдало клопоту нашим вiтчизняним лiтературознавцям: дуже вже хотiлося мати переконливi свiдчення про перебування По у Петербурзi.

) Як майже кожен лiрик, вiн часто закохувався (без цього не було б найкращих перлин свiтовоi поезii взагалi). Але цi iнодi короткi й безневиннi сплески нiжних почуттiв, котрi дають поетовi таке необхiдне творче натхнення, зафiксованi у багатьох вiршах По, присвячених жiнкам або названих вигаданими поетичними жiночими iменами, забезпечили йому лиху славу спокусника нещасних жiнок. Поет одружився зi своею юною двоюрiдною сестрою, яку обожнював, i це дало привiд звинувачувати його у кровозмiшаннi.

Едгар По був нервовоi вдачi, непокiрливий i непосидючий, ворог усього банального й ницого, вiн часто мiняв помешкання i роботу, розходився з приятелями, висловлював категоричнi, ущипливi твердження у своiх лiтературно-критичних виступах, керуючись дуже високими, iнодi суб’ективними критерiями в оцiнцi творiв колег-письменникiв. Вiн часто конфлiктував з видавцями, не приймав облуди i фарисейства «унормованого» життя заможних обивателiв, не скорявся перед пуританськими принципами своiх спiвгромадян.

Вiн хотiв бути вiльною людиною в суспiльствi невiльникiв моралi, релiгiйних забобонiв, станових i расових упереджень. Це ускладнювало його життя, додавало переживань, призводило до нервових зривiв i депресiй.

Вiд свiтанку цього життя добрi феi не дарували хлопцю Едгару анi спокою чи затишку, анi батькiвськоi любовi. Мати i батько По були мандрiвними акторами, iхнiй син народився у Бостонi 19 сiчня 1809 року.