Оповідь Артура Гордона Піма

Природна стриманiсть i сором за свою слабкiсть та нерiшучiсть не дозволили Огастесовi вiдразу признатися в тому, в чому згодом спонукало його звiритися менi тiснiше та вiдвертiше спiлкування. Бачачи, що, з огляду на неподоланнi перешкоди, далi пройти вiн не зможе, Огастес вирiшив вiдмовитися вiд намiру побачити мене й негайно повернутися в кубрик. Перш нiж осудити його за це, слiд узяти до уваги тяжкi обставини, якi надзвичайно ускладнювали його становище. Скоро розвидниться, i його вiдсутнiсть у кубрику можуть помiтити; безперечно, так воно й буде, якщо до свiтання вiн не повернеться на свою койку.

Свiчка в лiхтарi догорала, а дiстатися до люка в темрявi буде надзвичайно важко. Треба врахувати також, що вiн мав усi пiдстави вважати мене за мертвого, а в такому разi вiн уже нiчим не змiг би допомогти менi, навiть якби дiйшов до ящика, а сам би через те опинився у великiй небезпецi. Вiн знову й знову кликав мене, а я жодного разу не вiдгукнувся. На протязi одинадцяти днiв i ночей я мав рiвно стiльки води, скiльки ii помiщалося в глечику, який вiн менi залишив, – i малоймовiрно, щоб я заощаджував воду на початку свого ув’язнення, адже я мав усi пiдстави сподiватися, що незабаром мене випустять на волю. Атмосфера в трюмi також була для нього – адже досi вiн дихав свiжим морським повiтрям – набагато задушливiшою й нестерпнiшою, анiж видалося менi, коли я тiльки влаштовувався в трюмному ящику; в той час люки були вiдкритi, як i протягом багатьох мiсяцiв до того. До цих мiркувань додайте сцену жахливого кровопролиття, свiдком якоi мiй друг був зовсiм недавно; врахуйте, що вiн перебував у полонi, що вiн страждав, що йому чудом пощастило врятуватися вiд смертi, але й досi його життя висiло на волосинцi, а його становище було незрозумiле й небезпечне, – одне слово, навколо нього склалися обставини, здатнi виснажити i тiло, й душу, – врахуйте все це, мiй читачу, i тодi ви, як i я, поставитеся до його очевидних хитань у дружбi й вiрi з почуттям не гнiву, а радше глибокого смутку.

Дзенькiт розбитоi пляшки Огастес добре почув, але вiн не був певний, що звук долинув iз трюму.

Одначе й iскри сумнiву вистачило, аби вiн вирiшив продовжити пошуки. По ящиках вiн видерся майже до середньоi палуби й, обираючи моменти, коли гуркiт хитавицi трохи стихав, став кликати мене на весь голос, цього разу знехтувавши небезпеку того, що його можуть почути на палубi. Як ви, либонь, пам’ятаете, саме тодi я вперше почув його голос, але надто розхвилювався й вiдповiсти йому не мiг.