Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Потiм зробив те саме лiвим. Потiм дуже щiльно заплющив обидва ока. Потiм розплющив iх так широко, аж я по-справжньому злякався, що з цього вийде. А потiм, притиснувши великим пальцем носа, визнав за доречне виконати рештою пальцiв якийсь рух, що його важко описати. Нарештi, сплiвши руки на грудях, вiн зласкавився на вiдповiдь.

Я можу пригадати тiльки головнi тези його мови. Що вiн, мовляв, був би дуже вдячний менi, якби я припнув язика. Нiякi моi поради йому не потрiбнi. Йому огиднi моi iнсинуацii. Вiн уже не дитина й сам може подбати про себе.

Невже я думаю, що вiн i досi маленький Достоббiс? Може, я йому не подобаюсь як людина? Може, я хотiв образити його? Чи я не дурень? І чи знае моя матiнка, що я не сиджу вдома? Це вiн питае, сподiваючись, що я не збрешу, i вiн зможе повестися згiдно з моею вiдповiддю. І ще раз вiн наполегливо спитав, чи знае моя мати, що я не вдома. Тодi сказав: мое збентеження мене виказуе, i вiн ладен закластися з чортом на власну голову, що вона не знае.

Мiстер Достоббiс не став чекати, поки я вiдповiм. Вiн крутнувся на пiдборах i вийшов iз украй несолiдною поквапнiстю, зоставивши мене самого. Я навiть зрадiв. Бо вiн прикро вразив мене. Я навiть розсердився. Я навiть мiг би спiймати його на словi завдяки тому образливому для мене закладовi. Я мiг би виграти для Ворога роду людського маленьку голiвку мiстера Достоббiса: рiч-бо в тому, що моя матуся дуже добре знала про мою тимчасову вiдсутнiсть удома. Але «Khoda shefa mid?hed» – «небеса дають полегкiсть», як висловлюються мусульмани, коли iм наступити на пальцi.

Мене ображено тодi, коли я виконував свiй обов’язок, i я мужньо стерпiв образу. Одначе тепер менi здавалося, що я зробив для цього нiкчемного суб’екта все, чого лишень можна вимагати вiд мене, тож я вирiшив бiльш не турбувати його своiми порадами, а полишити його на власний розум i сумлiння. Та хоч я вiдтодi й утримувався давати йому поради, але зовсiм зректись його товариства не мiг. Я навiть ладен був ставитись поблажливо до деяких менш неприемних нахилiв його; а бувало, навiть хвалив декотрi з його лихих жартикiв, як ото епiкурейцi хвалять гiрчицю – зi слiзьми на очах, так бо смутили мене його злостивi балачки.

Одного дня ми прогулювалися вдвох, плiч-о-плiч, i дiйшли до рiчки. На рiчцi був мiсток, i ми вирiшили перейти по ньому. Мiст був критий, для захисту вiд непогоди, i в критому ходi з нечисленними вiкнами було досить темно, аж моторошно.