Золотий жук

Золотий жук

Едгар Аллан По

«Золотий жук» – пригодницький твiр класика американськоi лiтератури Едгара Алана По (англ. Edgar Allan Poe, 1809-1849). *** Головний герой на iм’я Вiльям Легран розшифровуе секретне повiдомлення, яке мае привести його до захованого скарбу… Едгар По вiдомий як автор численних оповiдань. Серед них – «Тiнь», «Падiння дому Ашерiв», «Сон», «Побачення», а також вiршi «Ворон» i «Лiнор». Едгара Аллана По вважають одним з найяскравiших представникiв американського романтизму. Творець сучасноi форми мiстичного детективу, вiн захоплюе читачiв готичною атмосфернiстю та психологiзмом своiх творiв.

Едгар Алан По

Золотий жук

Хо! хо! Вiн танцюе як божевiльний!

Тарантул укусив його.

    «Усi помиляються»

Багато рокiв тому менi довелося познайомитись з таким собi мiстером Вiльямом Леграном. Вiн походив зi староi гугенотськоi родини i колись був заможним. Але низка халеп привела його до банкрутства. Щоб уникнути принижень, незмiнних супутникiв втрати фортуни, вiн залишив Новий Орлеан, мiсто своiх предкiв, i оселився на островi Саллiвана, неподалiк Чарльстона в Пiвденнiй Каролiнi.

Острiв цей досить особливий. Вiн майже цiлком складаеться з морського пiску i становить близько трьох миль завдовжки, ширина ж його нiде не перевищуе бiльше чвертi милi. Вiд материка вiн вiддiлений ледь помiтною затокою, яка прокладае собi шлях, просочуючись крiзь намул i густi заростi очерету – притулок болотяних курiпок.

Рослиннiсть тут, як i можна здогадатись, убога, малувата. Великих дерев не побачиш. На захiднiй кiнцiвцi острова, там, де височiе фортеця Моултрi й скупчено кiлька жалюгiдних дерев'яних будiвель, у яких влiтку рятуються вiд куряви i пропасницi мешканцi Чарльстона, – можна зустрiти колючу карлувату пальмочку. Зате весь острiв, окрiм цього захiдного мису та смуги бiлого каменистого берегу, вкрито густими заростями запашноi мирти, цiеi улюбленицi англiйських садiвникiв. Кущi ii нерiдко сягають височини п'ятнадцяти-двадцяти футiв, i утворюють заростi, майже непроникнi, з яких вiе пахощами спецiй.

У самiй глибинi цiеi хащi, ближче до схiдноi, вiддаленоi вiд материка, кiнцiвки острова, Легран власноруч звiв собi маленьку хижку, у якiй вiн жив, коли я, з волi випадку, познайомився з ним. Наше знайомство незабаром переросло у дружбу, тому що, без сумнiву, у цьому пустельниковi було щось, здатне викликати зацiкавленiсть i повагу.