Хмари

Хмари

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Хмари» Івана Нечуя-Левицького – роман, у якому зображено село напередоднi скасування панщини***. У творi постае образ людини нового часу – украiнського просвiтянина Радюка, який вважае, що единий порятунок народу – у навчаннi. Твiр е одним з найвiдомiших зразкiв великоi прози автора, серед яких також «Кайдашева сiм’я», «Микола Джеря» тощо.

Іван Нечуй-Левицький

ХМАРИ

І

Одного лiтнього гарячого дня, в мiсяцi липцi 183… року, з города Тули вийшла купка хлопцiв, убраних по-дорожньому.

На молодих паничах були сiртуки з темноi парусини з чорними роговими гудзиками, суконнi широкi й круглi картузи. Кожний мав за плечима торбу з одежею, книжками й харчами; кожний держав у руцi палицю. Паничi були високi на зрiст, кремезнi, широкоплечi й русявi, iх рум'янi, повнi щоки були здоровi якось по-сiльськи; жилавими руками, кремезними плечима й шиями вони скидались на великоруських робiтникiв або крамарiв-коробейникiв. Мiж ними один був вищий од усiх цiлою головою: то був iх поводатар, Степан Воздвиженський. Це були тульськi семiнаристи. Вони йшли до Киева. Деякi були посланi на скарбовi грошi в Киiвську духовну академiю, деякi були простi семiнаристи, що, скiнчивши курс, йшли до Киева на прощу.

Широкий i вольний був iм шлях на Украiну. Лiтня спека застелила його на долоню курявою. Сонце пекло з гарячого неба. Курява посiла на семiнаристiв, облiпила iм лиця так, що вони не впiзнавали один одного. Пiт котився з iх потьоками i, помочивши чорну куряву, пописав iх лиця довгими смужками.

Кандидатам до академii були виданi скарбовi грошi на поштовi конi до самого Киева. Одначе вони не поiхали за тi грошi, а пiшли пiшки i грошi постановили пропити дорогою, ще й товаришiв-богомольцiв напоiти. Стаючи коло корчом на спочинок, вони гуляли й пили й товаришiв поiли. Останнi поштовi грошi вони пропили в Броварах, недалечке од Киева, хрестячись i молячись до синiх святих киiвських гiр, на котрих бiлiли церкви й дзвiницi, блищали проти сонця золотi хрести й банi церков.

Хоч далека, зате ж весела була iм дорога до Киева! Забачивши святий Киiв, вони зареклися бiльше пити, щоб вступити по-християнськiй до святого мiста.

З чорного чернiгiвського бору вони вийшли на низький берег Днiпра. Перед ними за Днiпром з'явилась чарiвнича, невимовне чудова панорама Киева. На високих горах скрiзь стояли церкви, дзвiницi, неначе свiчi палали проти ясного сонця золотими верхами.