Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Коли таке незрiвнянне багатство успадкував такий молодий господар, та ще з добре вiдомою всiм удачею, в товариствi не виникло великих сумнiвiв щодо того, як вiн тепер житиме й поводитиметься. І справдi, за три днi спадкоемець перевершив у своiй розперезаностi сподiвання всiх його найпалкiших поклонникiв. Ганебне гультяйство, кричуща розпуста, нечуванi жорстокостi дуже швидко показали його тремтячим васалам, що нiяка iхня запобiгливiсть i покора, нiякi уколи його власного сумлiння нiколи не дадуть iм бодай найменшоi безпеки вiд безжальних пазурiв цього Калiгули в мiнiатюрi.

На четверту нiч коло замку Берлiфiтцингiв загорiлися стайнi; й одностайна думка всiх сусiдiв додала злочинний пiдпал до вже й так жахливого списку баронових паскудств i неподобств.

Але пiд час метушнi, спричиненоi цiею пригодою, молодий магнат сидiв неначе в глибокiй задумi, самотньо, в величезнiй горiшнiй залi палацу Метценгерштайнiв. На розкiшних, хоча й трохи вицвiлих шпалерах, що похмуро звисали зi стiн, були зображенi примарнi величнi постатi тисячi вельможних предкiв.

Ось тут – прелати, магнати церкви в пишних ризах по-дружньому сидять перед самодержцем та можновладцями, накладають вето на примхи того чи того державця, опановують словами папськоi зверхностi бунтiвничий скiпетр князя тьми.

Он там – темнi високi постатi князiв Метценгерштайнiв на м’язистих бойових конях перестрибують через полеглих ворогiв, i iхнi грiзнi обличчя жахають найтвердiшi серця; а тут, знов же, знадливi, по-лебединому грацiйнi постатi дам минулих вiкiв плинуть у фiгурах примарного танцю пiд звуки уявноi музики.

Та поки барон прислухався – чи вдавав, нiби прислухаеться, – до чимраз гучнiшого гамору бiля берлiфiтцингiвських стаень, а може, надумував якийсь новий, iще зухвалiший чин, очi його не вiдривались вiд витканого на шпалерах велетенського, неприродноi мастi коня, що нiбито належав сарациновi, пращуровi ворожого роду. Сам кiнь на передньому планi тканоi картини стояв нерухомо, як статуя, а позаду нього вибитий iз сiдла вершник його гинув вiд Метценгерштайнового кинджала.

Коли Фрiдрiх помiтив, на що вiн несвiдомо спрямував свiй погляд, уста його скривила сатанинська усмiшка. Але вiн не вiдвiв погляду. Навпаки, вiн не мiг зрозумiти гнiтючоi тривоги, що каменем придавила всi його чуття. Насилу-насилу вiн примирив своi незв’язнi, маячнi почування з певнiстю того, що вiн не спить.