Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Вiдзначено також, що тi трое конюхiв, котрi спiймали огиря, як вiн тiкав з пожежi в маетку Берлiфiтцингiв, хоча й зумiли спiймати його за гнуздечку з вудилами, але жоден iз них не мiг iз певнiстю сказати про себе, що вiн – чи то пiд час тiеi небезпечноi ловитви, чи то згодом – доторкнувся до коня рукою. Хоча приклади незвичайноi розумностi в поведiнцi благородноi, смiливоi тварини й не слiд вважати здатними викликати невиправдану увагу, та все ж були й такi обставини, якi мимохiть змушували замислитися найнедовiрливiших i найбайдужiших людей; i кажуть, що були хвилини, коли кiнь змушував юрбу цiкавих, якi обступали його, перелякано сахатись – так грiзно й значуще тупав вiн копитами.

Навiть сам молодий Метценгерштайн не раз блiднув i нiтився вiд його швидкого, запитливого, майже людського погляду.

Та серед усього оточення молодого барона жодна душа не сумнiвалася в незвичайнiй, палкiй прихильностi молодого магната до цього коня з його вогненним темпераментом; жодна душа, крiм хiба одного нiкчемного, недолугого пажа, чия потворнiсть вiдштовхувала всiх i на чию думку нiхто нiколи не вважав.

Вiн (якщо його думки взагалi вартi згадки) мав зухвальство твердити, нiби iхнiй пан нi разу не скочив у сiдло без несвiдомого, майже непомiтного дрожу, а коли вертався iз щоденноi далекоi проiздки, обличчя його щоразу бувало спотворене виразом якогось злостивого трiумфу.

Одноi буряноi ночi Метценгерштайн прокинувся з тяжкого сну, спустився, нiби сновида, надвiр, поспiхом сiв на коня й помчав у лiсовi хащi.

Така звичайна подiя не збудила великоi уваги, але челядь дожидала його повернення в гнiтючiй тривозi. Аж ось, за якусь годину, грiзнi й величнi мури палацу Метценгерштайнiв затрiщали й задвигтiли пiд навалою суцiльноi стiни блiдого невтримного вогню.

Коли той вогонь побачили, вiн уже розгорiвся так, що будь-якi спроби врятувати бодай частину будiвлi були очевидячки марнi, i приголомшенi сусiди нерухомо стояли в мовчазному, трохи не скрушному подивi.

Та скоро нове страхiтливе з’явисько прикувало увагу людей i показало, наскiльки сильнiше хвилювання пробуджуе в юрбi видовище людськоi загибелi, нiж найстрашнiшi катастрофи з неживими речами.

Довгою алеею старих дубiв, що вела вiд лiсу до парадноi брами палацу Метценгерштайнiв, мчав кiнь з розшарпаним простоволосим вершником, мчав швидше й рвучкiше, нiж сам Демон Бурi.

Добре видно було, що верхiвець зовсiм не володiе своiм конем.