Тлумачення снів

I, роздiл 1 (прим. пер.).].

Іще рiшучiше наголошуе на цiлительнiй дii снiв [Ян Евангелiста] Пуркiнье (1846, стор. 456): «Цi функцii забезпечуються, зокрема, продуктивними снами. Вони е легкою грою уяви, яка не мае нiчого спiльного з повсякденними подiями. Душа не хоче зберiгати напруження бадьорого стану, вона прагне вiдновлення. Перш за все, вона запроваджуе умови, протилежнi таким у станi неспання. Вона лiкуе сум радiстю, занепокоення – надiею i картинами безтурботного забуття, ненависть – любов’ю i добротою, страх – мужнiстю i впевненiстю; вона пом’якшуе сумнiви переконанням i твердою вiрою, безплiднi очiкування – здiйсненням.

Чимало душевних ран, роз’ятрюваних вдень, загоюються у снах, якi вкривають iх i захищають вiд нових уражень. Почасти на цьому грунтуеться цiлюща дiя часу». Ми вважаемо, що сон е благом для духовного життя, i неясне передчуття народноi свiдомостi завжди живило забобони щодо того, що сновидiння – це один з шляхiв, через якi сон надае нам своi дари.

Найбiльш оригiнальною i далекосяжною спробою пояснити сни особливою дiяльнiстю, яку душа здатна вiльно здiйснювати тiльки у станi сну, стала робота [Карла Альберта] Шернера, видана у 1861 роцi. Книжка Шернера – написана у пiднесеному i претензiйному стилi й сповнена пристрасного захоплення предметом вивчення, що мае вiдштовхувати будь-кого, хто не подiляе захвату автора – настiльки складна для аналiзу, що нам зручнiше буде ознайомитися з ii доктринами у чiткому й лаконiчному викладi фiлософа Фолькельта.

«Спалахи значущих сенсiв блискавкою пронизують мiстичнi конгломерати, хмари слави i пишноти – але вони не освiтлюють шлях фiлософа». Так оцiнюе книжку Шернера навiть його послiдовник. (Volkelt, 1875, стор. 29.)

Шернер не належить до авторiв, якi вiрять, що дiяльнiсть душi залишаеться неослабною у снах. Вiн показуе, як ii центральне ядро, спонтанна енергiя нашого «Я», втрачае увi снi свою нервову енергiю, як, внаслiдок такоi децентралiзацii, змiнюються процеси чуття, впiзнання, виявлення волi i вироблення уявлень i як залишки цих функцiй душi, не посiдаючи бiльше iстинно ментального характеру, стають радше механiзмами.

Натомiсть така особлива дiяльнiсть душi, як уява, звiльнена вiд панування глузду i рацiонального контролю, здобувае увi снi необмеженi права.