Тотем і табу

Я наважуся тепер застосувати до рахункiв витрат на учнiв концепцiю, яка склалася у нас у процесi розгляду рахунку про поховання. З цiеi точки зору iх можна пояснити так, що мiзернi залишки чуттевого потягу у Леонардо нав’язливо прагнули висловитися у перекрученiй формi. Його учнi – уособлення його власноi дитячоi вроди – i його мати виступили його сексуальними об’ектами настiльки, наскiльки це допускало панiвне у його душi сексуальне витiснення, а нав’язлива потреба педантичноi реестрацii витрат на них стала дивною формою маскування цього рудиментарного конфлiкту.

Звiдси випливае, що сексуальне життя Леонардо справдi належить до гомосексуального типу, психологiчний розвиток якого ми зумiли простежити, а гомосексуальна ситуацiя в його фантазii про шулiку стае нам зрозумiлою, оскiльки демонструе тiльки те, що ми вже й ранiше знали про цей тип. Вона стверджуе: «Внаслiдок еротичного ставлення до матерi я став гомосексуальним»[57 - Форми вияву згнiченого лiбiдо у Леонардо, зокрема схильнiсть до педантичноi уваги до грошей, належать до рис характеру, що виникають з анальноi еротики. Пор.: «Charakter und Analerotik», 1908 (прим. авт.).].

IV

Фантазiя Леонардо про шулiку так само утримуе нашу увагу. Словами, якi аж надто виразно змальовують статевий акт («…i багато разiв штовхнув… хвостом [менi] у вуста»), Леонардо пiдкреслюе iнтенсивнiсть еротичних вiдносин мiж матiр’ю i дитям. Зi зв’язку дiй матерi (шулiки) з областю рота нескладно вивести iще одне значення цього елемента спогаду, що можна сформулювати так: мати поклала на моi вуста незлiченнi пристраснi поцiлунки.

Фантазiю утворюють спогади про смоктання грудi i материнi поцiлунки.

Милосердна природа обдарувала художника здатнiстю виражати своi найпотаемнiшi, вiд нього самого прихованi душевнi порухи в творiннях, якi викликають глибоке хвилювання в iнших, стороннiх людей, якi не здатнi пояснити, з чого походять цi iхнi емоцii. Чи не мало б у життевому доробку Леонардо вiдбитися те, що його пам’ять зберегла як найсильнiше враження дитинства? Цього слiд би очiкувати.

Та, зваживши, яких глибоких перетворень мае зазнати враження художника, перше нiж стане частиною його внеску у мистецтво, ми розумiемо, що варто до певноi межi стримати своi сподiвання знайти у творчостi Леонардо аж таке чiтке вiдтворення того враження.

Думаючи про картини Леонардо, ми одразу пригадуемо чарiвливу, звабливу i загадкову усмiшку, якою вiн оживив вуста всiх своiх жiночих персонажiв.