Тотем і табу

Застигла на злегка розтягнутих елегантно вигнутих губах, ця усмiшка стала характерним знаком його живопису i називаеться переважно «леонардiвською»[58 - Тут мистецтвознавець згадае про своерiдну нерухому усмiшку, характерну для пластичних творiв архаiчного грецького мистецтва – зокрема, егiнськоi скульптури; ймовiрно, щось подiбне демонструють також твори Вероккйо, вчителя Леонардо, тож подальший виклад потребуе обмислення (прим. авт.).]. На непересiчному вродливому обличчi флорентiйки Мони Лiзи дель Джокондо ця посмiшка найбiльше привертала увагу i бентежила глядачiв.

Ця усмiшка вимагала iнтерпретацii i отримала найрозмаiтiшi пояснення, жодне з яких не було визнано задовiльним. «Voil? quatre siecles bient?t que Monna Lisa fait perdre la t?te ? tous ceux qui parlent d’elle, apr?s l’avoir longtemps regardеe»[59 - Грюйер (Gruyer. – In: Seidlitz. L. dа V. Vol. II P. 280): (фр.) «Ось уже чотири столiття Мона Лiза морочить голову кожному, хто, надивившись, починае говорити про неi» (прим. авт.).].

Леонардо да Вiнчi. Мона Лiза (Джоконда)

Мутер каже[60 - Geschichte der Malerei. Bd. I. S. 314 (прим. авт.).]: «Глядача привертали саме демонiчнi чари цiеi посмiшки. Сотнi поетiв i письменникiв писали про цю жiнку, що, як видаеться, то звабливо усмiхаеться, то холодно i байдуже дивиться у простiр, i нiхто не розгадав таемницi ii усмiшки, нiхто не прочитав ii думок. Все, навiть ландшафт, загадковий, як сон, нiби тремтить у передгрозовому маревi чуттевостi».

Думку про поеднання в усмiшцi Мони Лiзи двох рiзних елементiв висловили чимало критикiв. Вони бачать в мiмiцi вродливоi флорентiйки найдосконалiше втiлення суперечностей, якi панують у любовному життi жiнки – стриманiсть i звабливiсть, сповнену нiжностi вiдданiсть i черству, вимогливу чуттевiсть, що поглинае чоловiка, як об’ект. Мюнц так висловлюеться щодо цього: «On sait quelle еnigme indеchiffrable et passionnante Monna Lisa Gioconda ne cesse depuis bient?t quatre si?cles, de proposer aux admirateurs pressеs devant elle.

Jamais artiste (j’emprunte la plume du dеlicat еcrivain qui se cache sous le Pseudonyme de Pierre de Corlay) “a-t-il traduit ainsi l’essence m?me de la fеmininitе: tendresse et coquetterie, pudeur et sourde voluptе, tout le myst?re d’un cCur qui se rеserve, d’un cerveau qui rеflеchit, d’une personnalitе qui se garde et ne livre d’elle-m?me que son rayonnement…”[61 - (Фр.