Тотем і табу

Таке прочитання е правдоподiбним, хоча не може спростувати iншу iнтерпретацiю: свята Анна – це Мона Лючiя, бабуся, як для Ісуса, а Марiя – рiдна мати. Питання в тому, чи так радикально суперечить версii Фройда альтернативна iнтерпретацiя сцени? Себто що Леонардо жадав би безпосереднього пiклування i любовi Катерiни упродовж усього життя; а бабуся Лючiя, як матрона, спостерiгае за сценою мiж Ісусом i ягням.

У своему есе Фройд надае винятковоi ваги факту незаконнонародженостi Леонардо як ключовiй обставинi, яка визначила емоцiйну атмосферу його дитинства i формування його вдачi, хоча й зазначае, що це «в тi часи не вважалося за велику ваду в суспiльному становищi».

Сьогоднi, за понад сто рокiв по написаннi есе, ми можемо ретроспективно зауважити особливостi iсторичного контексту, якi могли позначитись на оцiнках автором обставин iншоi iсторичноi доби й суспiльства, iстотно вiдмiнного вiд Австро-Угорськоi iмперii напередоднi Першоi свiтовоi.

В iталiйських мiстах Кватроченто (XV ст.

) позашлюбнi сексуальнi стосунки чоловiкiв з вищих верств суспiльства з жiнками нижчого стану були справою так само повсякденною, як, либонь, у Вiднi часiв Фройда, однак не засуджувалися так гостро, не приховувалися як ганебнi, не ставили жiнок у становище знехтуваних, парiй; вiдповiдно й дiти, народженi поза шлюбом, не були аж так «незаконними», як можна уявити собi з викладу Фройда. Цiлком у межах традицii, таких дiтей приймали i виховували або у батьковiй родинi, або у родинi одного з батькових родичiв. Було заведено, щоб дiти, прийнятi в родину, отримували повний доступ до всiх суспiльних прав i можливостей, якi мала сiм’я, i обмежувалися тiльки у правах законного успадкування нерухомостi. Так сталося з Леонардо, який виховувався у сiм’i батька скорiше за усталеним звичаем, нiж за браком дiтей у першому шлюбi синьйора П’еро, як вважае Фройд.(Строго кажучи, цей шлюб не був бездiтним – у синьйора П’еро з Альб’ерою народилася дочка, що, втiм, прожила тiльки мiсяць. ) Також всупереч його припущенням, яким автор надае особливоi ваги, нинi встановлено, що Леонардо потрапив у батькову родину не у вiцi вiд трьох до п’яти, а ще немовлям. Поширеною традицiею флорентiйського Кватроченто було також те, що для дiтей з багатих родин на першi роки життя запрошувалися няньки, i нерiдко дiти на цей час перебували з нянькою окремо вiд своеi сiм’i.