Секрети старовинної скриньки

Секрети старовинноi скриньки

Александр Владимирович Макаров

Вiрите, що грошi можуть бути завбiльшки з кам’яну скелю, а Атлантида, ймовiрно, розташовувалася у Чорному морi?Звiдки ж родом монети з дiдусевоi скриньки? Захоплива подорож в екзотичнi краiни свiту, знайомство з iхнiми звичаями та традицiями допоможуть вам це з’ясувати.

Вступ

Скарби у нас пiд ногами, от тiльки треба уважнiше придивитися.

Внук криголама

Олесь прийшов зi школи сердитий. Загалом, у школi нiчого поганого немае, якби не ходити туди щодня та прибрати звiдти бiльшу частину вчителiв.

– Що, кепську оцiнку одержав? – занепокоено спитала мама. Вона саме готувала обiд.

"Оцiнку одержав". Мама, либонь, гадае, що йому все ще п'ять рокiв. Олесь не забув, як учора вона сказала татовi: "Вiд цiеi дитини самi прикрощi".

– Самi прикрощi, – пробурмотiв вiн.

– Що ти бурмочеш? – поспиталася мама роздратовано. Отак воно, в людини прикрощi, а нi спiвчуття, нi розумiння. Звичайно, мама геть заклопотана меншеньким, йому i вся увага, й кашки, а у вiдповiдь тiльки лемент ночами.

Пiсля тих ночей мама ходить роздратована, тричi забирала з собою надвiр i до крамницi пульт од телевiзора. Сусiди, певне, дивилися на неi з подивом, коли вона пультом намагалася зателефонувати. Татуньо теж добрий – сидить цiлими годинами в туалетi, те, що вiн там виспiвуе, ще нiчого, а ось те, що забирае туди ноутбука, – цiлковитий одстой. Геть не думае, що дiтям потiм гратися на туалетному ноутбуцi не зовсiм приемно.

"Бiльше гiдностi, графе", – подумав Олесь, а вголос мовив:

– Нiчого я не одержав!

– А чого ж сидиш такий насурмонений?

– Алгеброiд присiкуеться.

– Що за дурнуватий сленг. У тебе що, проблеми з математиком?

– А тобi треба кожне слово перетлумачувати?

Так от, в секунд-гендi, ну роздягальнi по-вашому, один йолоп мене пхнув, i я затопив алгеброiдовi головешкою в      живiт.

– Сильно затопив?

– Та що йому зробиться, вiн по пояс дерев'яний. Вiн мене, мабуть, i не впiзнав, люду там цiла купа була.

– Так у чому ж справа?

– Ось, – похмуро сказав Олесь, простягаючи свого наплiчника. На ньому дiрка, i ремiнець одiрваний.

– У тебе як не одне, то друге. Хiба не можна хоч день без конфлiктiв?

– Тобi людською мовою пояснили, що я тут нi при чому. Мене пхнули. Тут i Шварценегер не втримався б на ногах.

– То що, я повинна йти i з'ясовувати, хто й навiщо тебе пхнув?

– Треба купувати новий наплiчник, – сердито сказав Олесь.