Артем Стеценко розповідає

За мить подавала менi кухлик з водою, а татовi казала:

– Вранцi вiдвезеш Артема до Людмили.

Я гикнув ще голоснiше. Мiж гикавками прокричав:

– Не поiду в село. Залишуся в Киевi.

– Вiдпий води, синку, – сердечно припрошувала мама.

Я вiдпив. Однак не втримав кухлика – вилив воду на себе.

Мама метнулася на кухню за рушником.

– Нема тобi чого у мiстi робити, – заспокоював мене татко i гупав кулаком по спинi, щоб картопля пройшла.

– Не правда. Я уже знайшов собi заняття.

– Не одне, а три, – поправив тато.

 – Рахую: лежати на диванi – раз, тиснути на кнопки пiiспi – два, хлопати дверцятами холодильника – три.

Мама зi спiвчуттям дивилася на мене. Але я знав: вона не на моему, а на батьковому боцi. Протистояння додало менi сил. Я обiтерся рушником i рiшуче вiдвiв батькову руку. Голосно i твердо сказав:

– Макс зiбрав команду з хлопцiв нашоi школи. Я працюватиму з Венiамiном у парi.

Мама зробила великi очi.

– Синку, ти працюватимеш?

Зiгнута татова спина вирiвнялася. Голос його звучав, як метал.

– У такому разi нам, батькам, потрiбно знати все про твою роботу. Розказуй, в чому полягають твоi службовi обов’язки?

– Вони рiзнi.

– А конкретно?

– Будемо з хлопцями мити автомобiлi. Веня обiцяв менi вiддавати половину зароблених грошей.

– Із тих грошей, що йому видiлить брат. Бо половину Максим забере собi, як органiзатор. Виходить, в ручку тобi ляже лише четверта частина заробiтку.

– Ти ще, дитинко, не знаеш життя, – вмовляла мене мама. – Трапляються такi водii, якi манiпулюють дiтьми, або й зовсiм iм не платять.

Нахабно кажуть: хлопцi, ви погано мое авто помили, не стану вам платити.

– Хiба такого примусиш оплатити виконану роботу? До того ж Максим неповнолiтнiй. Пiдприемство його незаконне, податкiв вiн не платить. На нього ще й можуть донести.

Я палко заперечив:

– У Макса на Куренiвцi багато друзiв. Вони захистять його.

– Донесуть його конкуренти. Приiде мiлiцейський бобик. Посадять тебе з Венiамiном у нього i вiдвезуть до районного вiддiлку мiлiцii.

Хто за тебе заплатить штраф? Максим? Не заплатить. У вiддiлок викличуть мене, твого батька.

Мама зi скорботним обличчям хитала головою.

Мiй батько працював юристом. Вiн знав усi закони, тож мама вiрила йому беззаперечно.

Розмова для мене втратила сенс. Однаково буде по-iхньому. Ранiше я плакав. Але минулого року на мiй день народження тато за столом урочисто виголосив: «Артеме, сьогоднi ти став дорослим. Тобi стукнуло десять.