Артем Стеценко розповідає

У давнi часи хлопцiв твого вiку батьки одружували. Вiдомий факт: Тутанхамона батько-фараон одружив у дев’ять рокiв. Ми тебе не одружимо. Але плакати тобi забороняемо. Концертiв нам бiльше не влаштовуй. І зарубай собi на носi: те, чого хочеш, сльозами не доб’ешся». Я добре запам’ятав таткове ювiлейне попередження. Батьки, впевнений, теж його не забули. Ох, краще б вони мене одружили, як Тутанхамона. З ким? Хоча б iз Софiйкою, з якою разом пiдростав i ганяв у дитячому садочку.

Сльози мимохiть стали в моiх очах. Голосно шморгнув носом.

Трохи посидiв i вийшов на балкон. Стояв там i витирав сльози.

Через вiдчиненi дверi линули голоси батькiв. Говорили вони про мене, мiй ранковий вiд’iзд. Потрiбно обов’язково зателефонувати Венi. Звичайно, розмова буде неприемною. Друг назве мене зрадником. Наполягатиме, щоб я залишився у мiстi.

– Привiт. Я дзвоню, щоб сказати: вранцi мене не чекай. Ми з батьком iдемо в село. Вiн залишить мене у тiтки до кiнця лiта.

– Добре, – буркнув Веня i вiдiмкнув зв’язок.

Чому Веня сказав «добре»? А-а-а-а, вiн зрадiв.

Адже йому не доведеться зi мною свiй заробiток дiлити.

– Синку, ми ще не закiнчили обiдати. Пiдiйшла черга для солодкого. Нумо, до столу, – припрошуе мама.

Сиджу за обiднiм столом, низько опустивши голову.

– Синку, ти маеш усе, що потрiбно дитинi для нормально життя, духовного та фiзичного розвитку. Для чого тобi потрiбнi грошi? – питае мама, розрiзаючи пирiг iз полуницею.

Поза засмученоi дитини мене виручила. Батьки не бачили мого обличчя, а тому не могли прочитати моiх думок.

Я знав, що вiдповiдь, типу, хочу купити п’ять пачок морозива, двi пляшки пепсi-коли i велику упаковку чiпсiв, для батькiв не переконлива. До того ж вони вважають цi продукти шкiдливими для здоров’я. І тут я згадав свою давню мрiю, а саме мати планшет. Батьки знали про це. Але мама мого бажання не подiляла.

Я пiдвiв голову i смiливо сказав:

– Хочу купити планшет. У нашому класi уже всi учнi з планшетами.

Мама швидко глянула на батька. Зараз почне загинати пальцi з довгими нiгтями i перераховувати всi моi електроннi «штучки»: пiiспi, приставку до телевiзора (на яких я лише зрiдка граю), комп’ютер (таткiв), телефон сенсорний i з мелодiями (але з малим екраном).

– Молодчина, – несподiвано пiдтримав мене тато. – Гарне бажання. У планшет можна завантажити пiзнавальнi фiльми, художнi книжки, пiдручники.

– Ігри, – увернула свое мама.

– Планшет не iграшка. Планшет – iнструмент для роботи та навчання.