Артем Стеценко розповідає

Артемовi планшет потрiбний. Грошi на його придбання наш син заробить у селi. Вiн уже дорослий.

– У селi? – перепитую.

– За умови, якщо допомагатимеш Людмилi, – попередила мама.

3

Поки ми в дорозi, я розкажу вам усе, що знаю про село, куди мене тато везе, та про свою родичку. Це село первiснi люди назвали дуже смiшно – Криве Озеро. Начебто давним-давно у цiй мiсцинi було величезне озеро з крутими берегами. Чумаки, котрi везли сiль iз Криму, бiля кривого озера зазнавали неприемних пригод. Нинi вiд великого озеро залишилося велике болото, що заросло непрохiдними чагарниками.

Через болото перекинутий капiтальний мiст.

Людмила живе за кiлька кiлометрiв вiд болота. Їi будинок стоiть на схилi, що прямiсiнько збiгае до рiчки Кодими. У цьому мiсцi Кодима надзвичайно широка, хоча мiлка. Так само, як i озеро, русло рiчки густо поросло верболозами, очеретом, iрисами, осокою.

Людмила наша близька родичка. Вона рiдна тiтка мого батька Юрiя. Виходить, що для мене вона бабуся. Називати Людмилу бабусею у мене, навiть маленького, не повертався язик.

Скiльки себе пам’ятаю називав ii тiтонькою. Дивно, що Людмила мене жодного разу не виправила i не настояла на тому, щоб називав ii правильно – бабусею. Цiкаво, що Людмила називала мене i мого батька (окрiм, звичайно, наших iмен) словом «сину». Ми з татком теж тiтоньку не виправляли.

4

Людмила нас чекала. Зварила зелений борщ i вареники з картоплею.

Не розумiю, чому в Кривому Озерi такi смачнi страви? Адже в Киевi, на ринку, продають такi ж самi продукти: картоплю, буряки, моркву.

Але, борщ, який варить мама, не такий смачний. Дивно.

Обiдали ми у садку, пiд яблунею. Говорили про те, про се. Несподiвано татко обiйняв мене за плечi i до Людмили:

– Тьотю, знайдiть для нашого старичка якесь заняття. Але таке, щоб вiн був при дiлi кожного дня. Артем прагне працювати.

Тiтонька мало не захлеснулася борщем.

– Прагне працювати?

Нi, вона не повiрила татковi. Я розвiяв ii сумнiви.

– Правда, правда. Менi потрiбна робота.

Я хочу заробити грошей. Хочу купити планшет. У нашому класу вже…

– Так, окреслимо коло щоденноi дiяльностi Артема. Бо передбачаю негарну ситуацiю: приiжджаю його забирати, а вiн ходить насуплений. Вважае, що працював. Але роботи, яку виконав, не може показати. Тодi за що йому давати грошi? Отже, яке поле його дiяльностi?

– Сину, у дитини тiльки почалися канiкули, а ти вже йому роботу шукаеш. Хай вiдпочине пiсля школи. Звичайно, коли попрошу, то вiн менi допоможе.