Артем Стеценко розповідає

Бажав, щоб чудовий ранок продовжувався. А ще пригадував. Виходить, я дуже мiцно спав. Так мiцно, що забув про те, що приiхав до тiтоньки Людмили, що вона пiзно ввечерi постелила менi з батьком на мансандрi.

Солодко потягнувся. Хотiв гукнути до татка. Та враз згадав, що до сходу сонця вiн поiхав. Продовжую насолоджуватися чудовою картиною. Несподiвано на похилiй стелi я побачив вiкно. Фiранка його не затуляла. Засклена рама була вiдчинена. Через це сонячнi променi проникали в помешкання вiльно i без перешкод.

Ось чому в кiмнатi так багато свiтла! І не простого, а золотого!

Пiдходжу до вiкна й очима впираюся в густу крону дерев.

У ii гущавинi красиво спiвали пташки. Помiж сизого листя зеленiли невеликi яблучка.

7

Спускаюся на перший поверх. На столi, пiд рушником, хлiб, варене м’ясо та яйця, мед. Вмикаю чайник. Жую бутерброд, роззираюся. Переводжу погляд за вiдчинене вiкно. Воно виходить у садочок. Я закляк. На мене незмигно дивився Забiяка.

Показую птаховi язика i удавано-погрозливо махаю до нього кулаком.

Пiвневi не сподобався мiй жест i вираз обличчя. Вiн сердито кудахкав.

Наминаю бутерброд i слiдкую за пiвнем. Вiн невеликий. У пiдлiтковому вiцi, напевне, був снiжно-бiлий. Тепер пiр’я на ньому жовтувате. Але не все. На крилах i у хвостi довгi зеленi пiр’iни. Такi самi лежать на спинi та грудях когутика. Дуже симпатично. Нiби попона. Гребiнь густо-червоний i грайливо звисае на бiк. Очi теж червонi, а навколо них широкий жовтий обiдок.

Пiвень менi сподобався. Чому б менi з ним не подружити? Адже птахiв приручають.

Наприклад, у цирку я бачив дресированих голубiв. А кури теж птахи. Значить, пiвня можна видресирувати. Вiн ходитиме за мною, як песик, як вiрний друг. Виконуватиме всi моi команди.

Переповнений теплими почуттями, дрiбно кришу хлiб, а крихти кидаю через вiкно. Кури швидко iх пiдiбрали. Звели голови й дивляться на мене. «Дай ще, хлопчику, хлiба», – промовляв той погляд. От тiльки Забiяка не зiйшов з мiсця. Гордо, з вiдстанi спостерiгав за мною.

Раптом згадую про своi щоденнi обов’язки. Чому я досi в будинку? Адже кури голоднi. Зерна i води у тазах нема. Дно в них свiтиться…

Та моi побоювання були марними. Турботлива тiтонька i зерна насипала для курей вдосталь, на цiлий день, i води налила у другий тазик.

Пригадую й iншi своi завдання. Згiдно з номером «Друге» належало перераховувати курей. Скiльки всього у нас курей, про те я не запитав тiтоньку. Сама вона менi теж чомусь про те не сказала.