Ельвіра в Країні Котів

Та одного лiтнього вечора, коли Ельвiра уявляла себе ветеринарним лiкарем, а Гламура мирно дрiмала на ii лiвому плечi, тепло посапуючи бiля самого вуха, щось нiби дзенькнуло! Киця здригнулася i голосно протягнула: «Н-я-я-а-в!»

Усi здивовано подивилися на домашню улюбленицю.

– Няв-няв! – знову нявкнула смугаста. – ОцеХтось щойно пiдказав менi, що вiн прийшов, i я готова оповiдати вам iсторii про могутнiй i незнищенний котячий рiд! І ви всi зрозумiете мою мову!

– Оце-то киця! – аж сплеснув руками тато.

– Му-р-р-р… – мило кивнула голiвкою задоволена Гламура, – Отож, почнемо! Близько десяти тисяч рокiв назад десь на Близькому Сходi люди приручили моiх пращурiв…

– А ще недавно вважалося, що в Єгиптi, – поправила Ельвiра, – а зараз з’ясувалося, що на Кiпрi!

– Отже, – вела киця чарiвним голосом, – тодi ми були лiсовими i дикими, мали сiре гладке хутро з темними смужками, або – й плямками…

– Чарiвна моя! – не втримався тато i погладив Гламуру по спинцi, – египтяни вважали ваших родичiв священними, адже першi помiтили, що ви дiете на людей, як найкращi природнi лiки.

– А головне, – додала мама, – кожна людина на Землi мае паралельно i котячу душу!

– Нiчого собi! І через це ми обожнюемо котикiв? – чмокнула Ельвiра свою смугасту красуню.

– Не тiльки, – облизуючи крихiтний перський носик, муркнула Гламура, – дикi кошенята i кiшечки забавляли дiтей i жiнок, тож iхнiй час минав у справжньому щастi! А от коти виявилися природженими мисливцями.

– Няв-няв! – спробувала подражнити подружку Ельвiра. – Невже i в Єгиптi жилося котам, як тепер?

– О нi! – заперечила вона, – жилося краще! І будь-яке знущання над нами каралось нещадно!

– А нинiшнiх кривдникiв безпритульних тваринок, – зiтхнула мама, – лише зневажають…

– Так i е, – куснула довгий рожевий кiгтик Гламура, – хоча нашоi котячоi вiдданостi аж нiяк не поменшало, навiть з часом…

Вимовляючи слово «Час», чарiвна Гламура помiтила, як у кiмнатi з’явився безмежний, таемничий i невидимий нiкому годинник.

– Я завжди з вами, – озвався Час, – лише треба мене вiдчути i старанно берегти. Для чого!? А це – вже покаже саме життя.

– А хто перший зробив крок назустрiч? – запитала мама, вiдволiкаючи Гламуру вiд Часу. – Чого тiльки не фантазують!

– Маете рацiю! – погодилася екзотична Гламура. – У кожного народу – своi легенди, мiфи, iсторii.