Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Там вони знайшли зручну печеру й переночували в нiй, попередньо пiдкрiпившись домашнiм печивом, яке Кейка завбачливо прихопила з собою. Наступного дня ситуацiя помiнялася: крикуни, втомившись вiд розчищення шляху для пана Жаби та Кулiнарки, вже шкодували, що вплуталися в таку авантюру.

– Якщо й справдi якийсь чужак вкрав твiй таз, то вiн залетiв на гору, не iнакше, – буркнув один з крикунiв, обернувшись до Кейки. – Пробратись крiзь цi кущi, та ще й повернутися назад, нiкому не пiд силу.

– Та й навiщо йому твiй таз? – пробурчав iнший.

– Так, – завважив третiй, – я краще повернуся додому, накопаю алмазiв, золота й зроблю тобi новий. Глянь-но, на менi живого мiсця немае, тепер i рiдна мати мене не впiзнае!

Бiля пiднiжжя гори мандрiвники натрапили на глибоку ущелину.

– Далi ми не пiдемо, – дружно заявили юнаки, тож скiльки Кейка не голосила, скiльки не просила iх, вони не рушили з мiсця.

Пан Жаба пiдiйшов до ущелини, уважно змiряв ii поглядом i звернувся до своiх супутникiв з промовою:

– Як вам повинно бути вiдомо, я походжу з породи земноводних, популярно висловлюючись – жаб.

– Із задоволенням, – закричали крикуни й одразу кинулися назад, щоб пан Жаба, бува, не передумав. Залишилася одна Кулiнарка. Сидячи на краю ущелини, вона гiрко плакала.

– Жiнко, – спробував втiшити ii пан Жаба, – я прощаюся з тобою, але обiцяю: якщо знайду твiй дорогоцiнний таз, обов’язково поверну його тобi.

– Але я сама хочу його знайти, – схлипнула Кейка. – Може, ви перенесете мене на той бiк? Адже ви такий великий i сильний, а я маленька й легка, як пушинка.

Кейка справдi була досить тендiтною, тож пан Жаба погодився:

– Ну добре. Якщо ти не боiшся впасти, я готовий ризикнути.

Кейка, довго не роздумуючи, стрибнула пану Жабi на плечi, той присiв, з силою вiдштовхнувся заднiми лапами, й не встигла Кейка як слiд заплющити очi, як вони з легкiстю перелетiли i через ущелину, i через густi заростi чагарнику за нею.

Кулiнарка зiскочила з пана Жаби, той гордовито випростався, обтрусив пил з оксамитового фрака й, розправивши бiлу атласну краватку, сказав:

– Я й гадки не мав, що здатний так далеко стрибати. До довгого перелiку своiх чеснот я з повним правом можу додати стрибучiсть.

– О, ви просто чудово стрибаете! – несамовито вигукнула Кейка.