Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Червона карета залишилася по той бiк гiр, але це нiкому не додало незручностей – Доротi зручно влаштувалася на спинi в Лева, Трот i Латочка видерлися на Вузi, Бетсi села на свого ослика, а Чарiвник i Гудзик помiстилися на Кобилицi. Тут i стали в пригодi ковдри Чарiвника – вони постелили iх на жорстку дерев’яну спину Кобилицi замiсть сiдла.

Пiднявшись на пагорб, друзi виявили неподалiк мiсто, оточене високою фортечною стiною з вежами, на гострих шпилях якоi майорiли прапори всiх кольорiв веселки. Схоже, жителi мiста побоювалися нападу ворогiв, iнакше навiщо зводити неприступнi стiни?

Нi дороги, нi навiть вузенькоi стежки не було протоптано до мiста.

Видно, городяни не шанували Карусельнi гори й нiколи не ходили в той бiк. Пiдiйшовши ближче, мандрiвники почули тиху музику, що линула з-за стiн.

– Чудовиськ не видно, – подумала вголос Доротi. – Мiсто виглядае цiлком мирно.

– Зовнiшнiсть оманлива, – заперечила Трот, – не варто надто довiряти очам.

– Чому ж? – здивувалася Латочка. – Вiзьмiмо, наприклад, мене.

Хiба з першого погляду не видно, що я зшита з клаптикiв? Навiть слiпiй совi, хоч вона й слiпа, ясно: я – латана лялька.

– Хiба сови слiпi? – здивувалася Трот.

– Не завжди, тiльки вдень, коли свiтить сонце, – пояснив Гудзик, – а ось Латочка своiми гудзиками бачить i вдень, i вночi!

– Ой, а де ж мiсто? Воно зникло! – ахнула Трот, i всi завмерли на мiсцi вiд подиву: перед ними стелився голий степ.

– Ось так номер! – Чарiвник навiть спiткнувся вiд несподiванки.

 – Щойно ми його бачили!

– А музику все ще чутно, – помiтив Гудзик.

Друзi прислухалися. Музика справдi лунала.

– Так ось же воно, лiворуч! – крикнула Латочка, й, обернувшись, подорожнi знову побачили крiпоснi стiни та прапори.

– Може, ми заблукали? – припустила Доротi.

– Нiсенiтниця! – заперечив Лев. – Ми йшли, не звертаючи, прямо на мiсто, чому ж…

– Неважливо, – перервав суперечку Чарiвник. – Ходiмо швидше, поки воно знову не випарувалося.

Коли до мiських стiн залишалось зовсiм небагато, вони раптом знову зникли, немов розчинилися в повiтрi.

Збентеженi друзi завмерли на мiсцi, але Латочка знову iх побачила, цього разу позаду, за спиною мандрiвникiв.

– Нi, так я не граюся! Це неправильне мiсто! – тупнула ногою Доротi. – На колесах воно, чи що?

– А може, його взагалi немае? – припустив Чарiвник. – Може, це мiраж?

– Що-що?

– Мiраж, iлюзiя – ми його бачимо, а насправдi його немае.

– Так не бувае! – не погодився Гудзик.