Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Але до них долинув його обнадiйливий вигук:

– Гей, за мною!

Це додало смiливостi Доротi, й, притиснувши до себе однiею рукою Тото, дiвчинка теж стрибнула. Перша карусельна гора, на якiй вона опинилася, несподiвано виявилася м’якою, як гума. Не встигла Доротi отямитися, як ii жбурнуло далi, на iншу гору, звiдти ще далi, ще й ще, поки вона не впала нарештi на зелену галявину.

Ледве Гудзик i Латочка встигли ii пiдняти, як на галявину сiла перелякана Трот, а за нею посипалися Бетсi, Лев, Хенк i Дерев’яна кобилиця.

А Чарiвник все не з’являвся. Доротi вже стала турбуватися, як раптом вiд найближчоi гори вiдокремився Чарiвник i, зробивши сальто, впав на траву. Вiдразу стало зрозумiло, в чому причина затримки: Чарiвник так боявся забитися, що весь обмотався ковдрами.

Загадкове мiсто

Перелiт виявився таким стрiмким, що друзi не вiдразу прийшли до тями. Першому це вдалося зробити Леву. Вiн полегшено зiтхнув i сказав:

– Хто б мiг подумати, що цi жахливi гори зробленi з гуми?

– Невже вони й справдi гумовi? – здивувалася Трот.

– Особисто я не став би стверджувати так категорично, – втрутився Чарiвник, розмотуючи ковдри. – Навряд чи за короткий час можна розiбратися, з чого вони зробленi, та це й не важливо. Краще подумаймо, де ми зараз.

Його пiдтримала Латочка:

– Пам’ятаете, пастух говорив про велетнiв – пожирачiв колючок. Але я щось не бачу нi велетнiв, нi колючок…

– Ти все плутаеш! – перебила його Доротi.

– Велетнi зовсiм не iдять колючок, вони прислужують могутнiм геркам. А любителi колючок iздять на драконах, запряжених у колiсницi.

– Дурниця! – рiшуче заперечив Вузi. – Запрягти дракона в колiсницю? А як же хвiст? Адже вiн плутатиметься пiд колесами!

– Уявляю, якi могутнi цi герки, якщо вони пiдкорили велетнiв! – вигукнула дiвчинка Трот. – Мабуть, вони великi, як гори, не менше!

– Не думаю, – з сумнiвом похитав головою Чарiвник, – швидше за все, пастух нiчого толком не знае, а просто повторюе рiзнi небилицi.

Не будемо втрачати часу. Скоро все само з’ясуеться.

Мiсцевiсть, яка вiдкрилася перед мандрiвниками, була приемною й мирною на вигляд. Мiж деревами, в густiй травi, яскраво ряснiли квiти, з пелюстки на пелюстку пурхали рiзнобарвнi метелики. Але друзi вирiшили не радiти передчасно, а спочатку пiднятися на пологий, порослий чагарником пагорб, який затуляв горизонт.