Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Навiть не приземлившись, вона вiдпустила ремiнь, впала на гору, перекинулася, а потiм, не зменшуючи швидкостi, перескочила на наступну гору, потiм далi й далi, поки не зникла з очей.

– Назад iй уже не повернутися, – похитав головою Вузi.

– А як ii кидало з гори на гору! Б-р-р! – зiщулився Лякливий Лев.

– А все тому, що гори дуже швидко обертаються, – пояснив Чарiвник. – Боюся, ми бiльше не побачимо бiдолаху Латочку!

– Як не побачимо? – схаменувся Вузi. – Не побачимо мою подружку? Як хочете, а я за нею!

І, схопивши зубами мотузку, вiн кинувся до прiрви й незабаром теж зник з поля зору.

– Тепер моя черга! – пiдхопив ремiнь Гудзик.

– Стривай! – зупинив його Чарiвник. – Ми ще не вирiшили, хто залишиться тут!

– А це небезпечно, стрибати з гори на гору? – засумнiвалася Трот.

– Не хвилюйся, – втiшила ii Доротi, – з Латочкою i з Вузi нiчого не трапиться, та й зi мною теж, адже на менi Чарiвний пояс.

– На менi немае поясу, але я теж хочу спробувати! – не вiдступався Гудзик.

– Я страшно боюсь стрибати, – зiзнався Лякливий Лев, – але не можу ж я кинути Доротi!

– Тодi нехай залишаться Бетсi, Хенк i Трот, – вирiшив Чарiвник. – Менi теж доведеться стрибнути, без мене вам не впоратися. А ви, дiвчатка, доберетеся самi до Смарагдового мiста?

– Я зовсiм не боюся стрибати! – оголосила Трот. – Я з вами!

– Тiльки не Хенк… – почала Бетсi, але ослик перервав ii:

– Думаеш, якщо осел, так вже й боягуз? Я нi краплi не боюсь! Я смiливий, як Лев!

– Так, ти смiливiший за мене! – пiдтримав його Лякливий Лев.

– А чого менi боятися? – образилася Кобилиця. – Я ж дерев’яна, ось Карета…

– Карету доведеться залишити, – сказав Чарiвник, – разом з провiзiею i ковдрами. Нiчого не поробиш, треба пожертвувати зручностями, якщо хочемо перебратися через гори.

– Що на нас там чекае? Чи ступимо ми ще на тверду землю? – заскиглив Лякливий Лев. Здавалося, вiн ось-ось розплачеться.

– Годi нити! – осадив його ослик. – Хочеш знати, що на тебе чекае, – йди вперед. Хто перший?

– Я! – випалила Доротi.

– Нi, я! – крикнув Гудзик. – Я чоловiк!

І, схопившись за кiнець мотузки, вiн розбiгся й стрибнув. Не встигли друзi отямитися, як хлопчик уже перескочив з найближчоi гори на наступну, потiм далi й далi, поки не зник з очей. Чарiвник напружено прислухався, чи не закричить Гудзик вiд болю, вдарившись об тверду поверхню гори.