Змова чужих

 – Тихiше, Рафлезiе Ізольдiвно! В бiльшостi зiрок е величезнi вуха…

У Микитки навiть теж щелепа вiдпала. Влада над свiтом? Змова?! Глобального масштабу змова?!? Ну, нiчого собi, звiздарка! Нiчогенько собi, кубло астральне!

– Ц-це що таке!? – пролунало зненацька над самим вухом Микитки i вiн мало не впав пiд стiл з переляку. – Це хто тобi дозволив до мого комп’ютеру лазити?

Дiва з синiм волоссям була розлючена не на жарт. У неi навiть i обличчя теж посинiло.

– Ах, ти, ш-шкет! Ш-шпигуеш-ш-ш? – засичала вона, хапаючи хлопця за плече напрочуд сильними пальцями.

Немов залiзними.

– Ой, – пискнув Микитка, зовсiм забувши, що тiльки-но вирiшив бiльше нiчого й нiколи не лякатися, – пустiть! Я згадав! Я пiзнiше зайду. Я праску вдома не вимкнув. Мене мама лаяти буде.

І, вивернувшись, рвонувся щодуху до виходу з приймальнi. Але спiзнився. На порозi вже стояв бородатий Стрiльцов.

Глава 3. Дуже Важлива Мiжпланетна Мiсiя

– Що тут вiдбуваеться? – прочинилися дверi з табличкою «Бузина Р.

І., директриса ВАК» i нiс з бородавкою висунувся до приймальноi. Микитка вкляк.

– Та ось, Рафлезiе Ізольдiвно, – вказала на нього секретарка, – сказав, що на Курси записатися хоче, а сам пiдглядае. Пiдслуховуе. Шпигуе. Нишпорить, як то кажуть. Прямо в комп’ютерi.

Чавунна рука охоронця Стрiльцова лягла на Микитчине плече. Воно, що ще не вiдiйшло вiд залiзних пальцiв секретарки Нiни, вiдразу ж розпочало нити. Хлопець аж скривився вiд болю.

– От бачите, – скинулася синьоволоса iстота, – вiн ще й регоче! Ну й дiтки пiшли нинi! Остаточно страх втратили!

Дверi до кабiнету вiдчинилися навстiж i неосяжна постать панi директриси виплила з них.

У глибинi кабiнету було видно доктора Паблiшера. Був вiн теж неосяжно товстий, приземкуватий, з тонкими й довгими ногами та руками. Просто павук якийсь.

– Звiдки ти, любе створiння? – нахилилася Рафлезiя Ізольдiвна до Микитки. – І раптом заверещала на все горло: – Кажи, хто тебе пiдiслав, дрiбното пузата!

– Сюди його, сюди давайте, – закумкав з кабiнету Паблiшер.

 – Я з нього зараз швидко все витрушу.

І зацьомкав губами, неначе уявив, як витрушуе з Микитки цiлi жменi рiзнокольорових льодяникiв. У того й серце обiрвалося. Але впасти не встигло. Тому що в цей час за спиною охоронця Стрiльцова щось загарчало, i його чавунна рука зiсковзнула з Микитчиного плеча. А сам вiн пiдстрибнув та й вдарився головою об дверну поперечину.

– Ой, ой! – загорлав.