Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

– Платон у 421 роцi до нашоi ери у двох своiх творах – «Тiмей» i «Критiй» – описуе краiну, яка, за джерелами з Олександрii, була на вершинi розвитку, – пояснив зображення професор Войцеховський. – Атлантида, за словами Платона – це величезний острiв, що лежав в океанi за Геркулесовими стовпами. У центрi острова височiв пагорб, на якому стояли храми i царський палац. Знову ж таки, Платон повiдомив нам, що потужний землетрус i повiнь «в один жахливий день й одну нiч» знищили всю Атлантиду. Води океану поглинули острiв.

Професор на хвилинку зупинився, щоб студенти краще запам’ятали цi слова.

– І це майже все, що нам вiдомо про iснування i розташування мiфiчноi краiни зi стародавнiх джерел! Єдиним джерелом знань про Атлантиду е працi Платона, якi переповiдають египетську легенду, – пiдкреслив професор i, звiвши руки догори, вигукнув: – Але звiдки про Атлантиду могли знати у тодiшнiй Олександрii? І чому так мало джерел iнформацii про неi?

Питання було риторичним.

– Це ж 421 рiк до нашоi ери! Тодi не було нi телефонiв, нi СМС, нi електронноi пошти, – витягнувши з кишенi пiджака свiй телефон, майже по складах продекламував Іван Андрiйович останi слова.

 – З iншого боку, ми маемо окремi, досить докладнi, описи подiй, якi вiдбувалися у вiдомих нам древнiх египетських династiях, Шумерii, Вавилонi, Персii i стародавнiй Грецii.

Професор зняв окуляри з носа i, майже вигукуючи, продовжив:

– Так, ми часто довiдуемося про iсторичнi подii минулого з малюнкiв i легенд.

Але ж про них ми знаемо! А про Атлантиду – нi? Чому? Іван Андрiйович розвiв руки i оглянув аудиторiю. – Це означае, що Атлантиди або не було зовсiм, або це не було таким яскравим явищем, про яке варто було говорити i, тим паче, переповiдати.

І, пiсля короткоi паузи додав:

– Або Атлантида iснувала дуже давно, ще в тому перiодi, коли жодна з вiдомих нам цивiлiзацiй не вмiла переповiдати чи записувати подii, або ж усi згадки були знищенi природою. А може, всi слiди знищили сучасники атлантiв, якi вижили? – запитав професор у присутнiх.

 – Не може ж так бути, щоб щось було на Землi, i нiчого вiд того явища не залишилося? Чи не так?

Студенти розгублено кивнули головами.

Іван Андрiйович зробив коротку паузу й, оглянувши аудиторiю продовжив:

– Але пропоную розглянути все по черзi… У той далекий час люди зовсiм по-iншому уявляли собi землю й мали iншi засоби спiлкування. Здебiльшого iнформацiя передавалася усно, як легенда.