Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

– То чому Македонський не йде за золотим руном до сусiдiв? Чому вiн готовий йти у невiдомi далекi землi, оминаючи близьке до Македонii Причорномор’я i Чорне море? Чому вiн не йде з Персii на Кавказ за таким бажаним для грекiв золотим руном, а плентаеться у зовсiм невiдомi, непрохiднi i незвичнi для грекiв землi?

Усi студенти не зводили очей з професора…

– Хтось може пояснити, як так сталося, що древнi греки, вiдомi мореплавцi, воiни i першовiдкривачi, за 2500 тисяч рокiв до нашоi ери згадують цю територiю у своiх мiфах, але не намагаються ii дослiдити i приеднати до своеi держави? Ще за 2000 рокiв до нашоi ери греки возвеличують вiдомого нам героя Орфея, який разом з аргонавтами здiйснив захопливу i повну небезпек подорож за золотим руном у Колхiду, через Понт Аксiнський, або негостинне Чорне море.

Хтось може пояснити чому? – несподiвано запитав професор у студентiв.

Зробивши коротку паузу, професор продовжив:

– Тому що для тодiшнiх грекiв Пiвнiчне Причорномор’я – це земля Богiв. Земля, що, як i Чорне море, мiстить дуже багато небачених небезпек, i де живуть, як би ми зараз сказали, страшнi для грекiв монстри: циклопи, фурii, амазонки, тощо…

– Тому вони й назвали цю краiну Гiперборея, або, якщо спробувати перекласти – надпотужний пiвнiчний вiтер.

Але це ще не доказ того, що тут могла бути Атлантида! – раптом вигукнув професор Войцеховський. – Це лише здогадки, iнтерпретацiя поведiнки Македонського й описи нашоi землi у грецькiй мiфологii. І вони, якщо чесно, бiльше легенди, а не докази! – продовжував Іван Андрiйович, крокуючи по аудиторii. Тому я пропоную подивитися на вiдомi нам факти, якi б могли пролити свiтло чи пiдтвердити мою гiпотезу.

Професор знову повернувся до комп’ютера. У цей час залунав дзвоник, який сповiстив про перерву мiж лекцiями. Іван Андрiйович розгублено повернувся до аудиторii. Та нiхто, як це бувае зазвичай у студентiв, не схопився з мiсця. Усi сидiли за столами. Із заднiх рядiв хтось вигукнув: «А давайте-но без перерви!»

– Давайте, давайте! – пiдхопила уся аудиторiя.

Войцеховський був задоволений. Йому вдалося зацiкавити студентiв! Вiн наче здобув довiру у цих iмпровiзованих експертiв.

– Ну, оскiльки нiхто не проти, то продовжимо! – погодився професор, i на екранi почали з’являтися новi картинки.

Іван Андрiйович пiдiйшов до комп’ютера i продовжив дослiдницькi роздуми:

– Археологи й клiматологи повiдомляють нам, що десь за 5600 рокiв до нашоi ери на Землi вiдбулося активне танення льодовикiв.