Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

Тож не дивно, що з нею завжди було приемно поспiлкуватися. Але ii чомусь по-особливому тiшила компанiя Нестора – поруч iз ним було затишно i комфортно.

Нестор був скромним, невисокого зросту юнаком в окулярах. Його зачiску завжди можна було впiзнати здалеку – неслухняне волосся пшеничного кольору стирчало навсiбiч, i нерiдко скидалося на звичайний снiп, жартома причеплений до голови хлопця. Зазвичай одягнутий у костюм, сорочку i краватку i з набитим книжками наплiчником, вiн теж був частим вiдвiдувачем бiблiотек i музеiв, концертiв i галерей.

Нестор також переiхав до Киева, сам був родом з Днiпра. І хоча вiн не так переймався за оцiнки, як Катя, адже батьки оплатили його навчання на контрактному вiддiленнi, але йому таки подобалося вчитися, а особливо цiкавою була для нього iсторiя, тому вiн вiдвiдував бiблiотеки i намагався цiкавитися усiм, що було пов’язано з минувшиною Украiни. І хоча однокурсники могли трохи не ображаючи пожартувати з нього, але нiколи не втрачали поваги, адже в будь-який час Нестор мiг прийти на допомогу в навчаннi. І хоча грошi у нього, як то кажуть, водилися, вiн не засиджувався в барах i не спускав iх на випивку та гулянки. Інколи навiть батько Нестора, який заробив свiй капiтал з продажiв металобрухту, жартував iз сина: «Чого ти вчепився у цi книжки? Дивись, я з трiйками став людиною, а мiй однокласник-вiдмiнник Микола Нечуйвода сидить на ставцi в школi i не може навiть з Днiпра виiхати, щоб подивитися свiт! А ти живеш у центрi Днiпра, подорожуеш, уже в кiлькох краiнах Європи був, вчишся у найкращому унiверситетi!. .» Та Нестор, вiдволiкшись вiд читання i час вiд часу поправляючи на носi окуляри, починав переконувати батька, що часи змiнюються i майбутне за освiченими людьми, i взагалi просив не лiзти в чуже життя… Адже хлопець уже будував своi плани, i, неабияк захопившись Киевом, будь-що хотiв залишитися у столицi, подалi вiд батькiв.

Так от, Нестор i Катя товаришували. І хоча дiвчина була вродливою але Несторове серце належало iншiй – його викрав лихий Амур десь перед Новим роком, якраз пiд час зимовоi сесii, i воно досi невилiковно щемiло.

Якось поспiшаючи на черговий iспит, десь у коридорах того ж таки унiверситету хлопець побачив незнайомку, яка згодом виявилася його однокурсницею. Так сталося, що до цiеi митi вiн нiколи не бачив ii на заняттях, проте лише один випдковий погляд лишив хлопця спокою й викликав якесь дивне, досi незнайоме вiдчуття…

– Ну що – по кавi? – запитала Нестора Катя.