Казки

– Ой… – розгубилася Марiйка. – Ти старий – як серпик i новий – як серпик. Як же тебе впiзнавати?

– Коли схожий на лiтеру «С», то я старий. А молодий я повернуся в другий бiк i буду як дужка в лiтерi «Р», бо тодi я росту. Так i впiзнаеш.

Якось надвечiр закрапав дрiбний дощик.

– Це молодий князь умиваеться, – сказали зiрки.

І бiла хмарка простелилася в небi.

– Це князь утираеться, мов рушником, – пояснили зiрки. Нарештi виплив мiсяць. Ясний, тоненький – такий, як дужка в лiтерi «Р».

– Мiсяцю новий, князю молодий, свiти на щастя, на здоров’я! – повiншувала його Марiйка.

Та й почалося свято! Матiоли пригощали солодкими пахощами, цвiркуни сюрчали, нiчнi метелики танцювали, мов у балетi. І Марiйка танцювала, аж утомилася, а тодi сказала: – На добранiч, мiсяцю! До наступного дня народження! Добре, що iх у тебе аж дванадцять у роцi.

Бузькiв вогонь

Надумали ведмiдь, заець i лелека господарювати.

– Я, – каже ведмiдь, – посiю цибулю. Восени продам у Косовi на базарi, грошi матиму.

– А я, – говорить заець, – вирощу конюшину. Хай своя буде, щоб не пастися на чужому полi.

– А я вогонь палитиму, iсти варитиму, вас буду частувати, – вирiшив лелека.

От ведмiдь грядку скопав, колодою заскородив, посiяв цибулю-сiянку: «Рости, цибулько, висока, як трава!» Вона й виросла.

– Тепер я розбагатiю! – зрадiв ведмiдь.

Схопив за пера, вирвав з землi – а воно лиш малий корiнець…

– От лихо, – каже ведмiдь. – Цибух е, цибулини нема. Негодяще дiло цибулю сiяти! – i пiшов собi геть.

Заець також грядку обпорав, сiв та й думае: «Якби ж моя конюшина виросла така, щоб i нiжна, i тендiтна, i листочки-трилисточки, а стебла менi не треба. З ним тiльки косити важче».

То конюшина й виросла: нiжна, тендiтна, ще й листочки-трилисточки при самiй землi. Скуштував заець:

– Фе, гiрка! Фу, не така! Цур з нею, з конюшиною! Краще пiду попасуся на чужому полi.

І поплигав з лiсу.

А лелека гарно газдуе. Горшка придбав, щавлю назбирав, буду, каже, зелений борщ варити.

– Бiда! Википiла в горшку вода! Нема коли долити, бо мушу вогонь гасити!

Ходить по долинi, крильми лопоче, а вогонь що в одному мiсцi пригасне, то в друге перекинеться.

Тим часом гуцулочка Дзвiнка личко вмила, черевички взула, оббiгла лiс i долину, i високу полонину.