Казки

У всiх було одне питання – про солов’я, що про нього знав цiлий свiт, але нiхто не знав при дворi.

Нарештi зустрiли вони на кухнi бiдну маленьку дiвчинку. Вона сказала:

– О Боже!.. Я добре знаю солов’я! О! Як вiн умiе спiвати! Менi дозволено щовечора вiдносити моiй бiднiй хворiй матерi недоiдки вiд обiду. Вона живе внизу, на березi моря, i коли я повертаюся назад, я спочиваю в лiсi i там слухаю спiви солов’я. У мене виступають сльози на очах, i стае так хороше, нiби мене цiлуе мама.

– Маленька куховарочко! – сказав камергер.

 – Я дам тобi постiйне мiсце на кухнi i дозволю дивитися, як iмператор обiдае, якщо ти проведеш нас до солов’я… Сьогоднi ввечерi йому наказано спiвати!

І ось вони вирушили до лiсу, де завжди спiвав соловей, i пiвдвору пiшло за ними.

Коли вже пройшли пiвдороги, замукала корова.

– О! – сказали молодi придворнi. – Ось вiн! Яка надзвичайна сила в такiй маленькiй тваринi! Але, звичайно, ми чули його ранiше!

– Нi, це корови мукають, – пояснила дiвчинка, – ми ще далеко вiд того мiсця.

Потiм заквакали жаби в болотi.

– Чудово! – зауважив придворний бонза. – Я вже чув його, вiн дзвенить, як маленькi церковнi дзвоники.

– Нi, то жаби! – заперечила дiвчинка. – Але, я гадаю, ми скоро його почуемо.

Тодi заспiвав соловей.

– Ось вiн! – скрикнула дiвчинка. – Слухайте! Слухайте! Ось вiн сидить. – І вона показала на маленьку сiреньку пташку на гiлцi.

– Чи це можливо? – промовив камергер. – Я нiколи не уявляв його собi таким! Який у нього простий вигляд! Може, вiн втратив своi барви, бо побачив перед собою стiлькох знатних людей?!

– Соловейку! – голосно гукнула маленька куховарка.

 – Наш милостивий iмператор бажае, щоб ти йому проспiвав.

– З великою втiхою i насолодою! – вiдповiв соловей i заспiвав, бо спiвати для нього було завжди втiхою.

– Дзвенить, як склянi дзвiночки, – сказав камергер. – Подивiться на це маленьке горлечко, як воно працюе. Дивно, що ми ранiше його не чули. Вiн матиме великий успiх при дворi.

– Може, ще поспiвати iмператоровi? – спитав соловей. Вiн думав, що iмператор теж тут.

– Мiй прекрасний маленький соловейку, – сказав камергер. – Я маю щастя запросити вас сьогоднi ввечерi на двiрцеве свято, де ви зачаруете його iмператорську милiсть своiми принадними спiвами.

– Найкраще мене слухати в зеленому лiсi, – мовив соловей; але полетiв з ними, коли почув, що цього бажае iмператор.

У палацi все було розкiшно прибрано.