Казки

Фарфоровi стiни й пiдлога виблискували у свiтлi багатьох тисяч золотих ламп; у коридорах поставили найрозкiшнiшi квiти, що вмiли дзвенiти. Вiд бiганини та протягiв усi дзвiночки дзвенiли так, що не можна було почути жодного слова.

Посерединi великого залу, де сидiв iмператор, поставили золоту колонку, на якiй мав сидiти соловей! Цiлий двiр зiбрався сюди, i навiть маленька дiвчинка мала дозвiл стояти за дверима, бо iй тепер дано було титул «дiйсноi придворноi куховарки».

Усi були в найкращих вбраннях, i всi дивилися на маленьку сiреньку пташку, до якоi iмператор похитував головою.

Соловей спiвав так чудово, що в iмператора на очах виступили сльози i покотилися по обличчю. Тодi соловей заспiвав ще чарiвнiше, аж серце стискалось вiд його пiснi.

Імператор був такий задоволений, що наказав дати соловейковi носити на шиi свiй золотий черевик, але соловей тiльки подякував: вiн уже мав досить нагороди.

– Я бачив сльози на очах iмператора, це мiй найкращий скарб. Мене вже достатньо нагородили!

І вiн знову заспiвав своiм солодким чудовим голосом.

– Це наймилiше кокетство, яке я тiльки знаю, – казали дами навколо i набрали води в рот, щоб у горлi переливалось, коли до них хто заговорить. Вони уявили себе також солов’ями. Навiть лакеi i покоiвки заявили, що вони дуже задоволенi, а це ж багато значить. Вiдомо, що найважче догодити саме iм.

Так, соловей мав великий успiх. Вiн мусив лишитися при дворi. Вiн мав власну клiтку i право вилiтати двiчi вдень i один раз уночi.

Цiле мiсто говорило про надзвичайну пташку, i коли зустрiчалося двое, то перший не мiг сказати нiчого iншого, крiм «соло», а другий вiдповiсти «вей». Вони зiтхали i розумiли один одного.

Одинадцять крамарiв назвали своiх синiв на честь солов’я Солов’ями, але жоден з них не мав навiть натяку на голос.

Одного разу iмператор одержав великий пакунок, на якому було написано: «Соловей».

– Ось маемо нову книгу про нашу знамениту пташку! – сказав iмператор.

Але це була не книга, а коробка; в нiй лежав маленький художнiй вирiб – штучний соловей, схожий на живого, але весь обсипаний дiамантами, рубiнами та сапфiрами.

Коли заводили штучну пташку, вона могла спiвати одну з мелодiй, яку спiвав справжнiй соловей, при чому вона водила хвостиком вгору та вниз i виблискувала срiблом та золотом.