Казки

На шиi висiла маленька стьожка, на якiй було написано: «Соловей iмператора японського жалюгiдний у порiвняннi з солов’ем iмператора китайського».

– Чудово! – казали всi, а той, хто принiс пташку, одержав вiдразу титул «iмператорського головного постачальника солов’iв».

– Тепер нехай вони заспiвають удвох, послухаемо, який це буде дует!

Вони мусили спiвати разом, але добре не виходило, бо справжнiй соловей спiвав по-своему, а штучна пташка збивалася на вальси.

– Це не ii провина, – сказав капельмейстер, – окремо вона бездоганно тримае такт i спiвае цiлком за моею школою.

Тодi штучна пташка мусила проспiвати одна. Вона мала такий же успiх, як i справжня, але штучна виглядала набагато милiше: вона блищала, як браслет або брошка.

Тридцять три рази проспiвала вона одну й ту ж мелодiю i не заморилася, ii прослухали б охоче ще раз, але iмператор висловив бажання, щоб живий соловей теж проспiвав що-небудь.

Але де ж вiн подiвся? Нiхто не помiтив, як вiн вилетiв у вiдчинене вiкно до своiх зелених лiсiв.

– Що це значить? – здивувався iмператор. Усi придворнi лаяли солов’я i називали його дуже невдячною тварюкою. «Але ж краща пташка залишилась у нас», – казали вони, i штучна пташка мусила заспiвати, i це вже тридцять четвертий раз усi слухали ту саму арiю. Проте вони ще не знали ii напам’ять, бо арiя була складна.

Придворний капельмейстер надзвичайно вихваляв пташку. Вiн навiть запевняв, що вона значно краща за солов’я не тiльки своiми прикрасами та розкiшними дiамантами, але й здiбностями.

– Тому що, бачите, панове, i головне, ваша iмператорська величносте, ми не можемо передбачити, що саме заспiвае справжнiй соловей, а в штучноi пташки все заздалегiдь вiдомо. Можна навiть пояснити, чому вона спiвае, можна розiбрати ii i показати всю будову всерединi – плiд людського розуму – як розташованi валики, як вони працюють i як iдуть один за одним.

– І ми тiеi ж думки! – сказали всi, i капельмейстер дiстав дозвiл наступноi недiлi показувати пташку народовi.

– Хай i народ також послухае! – наказав iмператор.

Народ послухав i був такий задоволений, нiби аж сп’янiв вiд чаю: а це ж зовсiм по-китайськи! Всi казали «о!», пiдiймали вказiвний палець угору i похитували при цьому головами.

А все ж таки бiднi рибалки, що чули справжнього солов’я, казали:

– Звучить добре i схоже, але чогось не вистачае.

Справжнього солов’я оголосили вигнаним за межi держави.

Штучнiй пташцi вiдвели мiсце на шовковiй подушцi бiля самого лiжка iмператора.