Казки

Всi подарунки, одержанi нею, золото i коштовнi каменi, лежали навколо, i пташка дiстала титул «спiвця iмператорського нiчного столика» за рангом номер перший з лiвого боку, бо iмператор вважав за важливiший той бiк, де серце, а серце навiть у iмператорiв також з лiвого боку. А капельмейстер написав твiр на двадцять п’ять томiв про штучну пташку.

Це був такий учений i такий довгий твiр з найважчих китайських слiв, що всi запевняли, нiби прочитали його й зрозумiли, а то б iх оголосили дурними i висiкли.

Так минув цiлий рiк.

Імператор, весь двiр i навiть весь народ знали напам’ять кожну ноту з пiснi штучноi пташки. Але саме через це тепер вона iм i подобалася найдужче. Вони могли самi iй пiдспiвувати. Вуличнi хлопчаки спiвали: «Цвi-цвi-цвi… Тьох-тьох-тьох-тьох», – i iмператор спiвав так само.

О, це справдi було чудово!

Та якось увечерi, коли штучна пташка спiвала краще, нiж будь-коли, а iмператор лежав у лiжку, слухаючи ii, у неi щось зашипiло всерединi – ш-ш-ш! Потiм щось трiснуло – тррр! Усi колiщата закрутилися, i музика змовкла.

Імператор зiскочив умить з лiжка i наказав покликати свого придворного медика. Але чим той мiг допомогти? Тодi послали по годинникаря, i пiсля багатьох розпитувань та оглядiв вiн трохи привiв пташку до ладу, але сказав, що з нею треба обережно поводитися, бо валики стерлися, а вставити новi, щоб пташка спiвала, як колись, неможливо.

Це було велике горе! Тiльки раз на рiк заводили пташку, та й це було надто багато. Проте капельмейстер сказав коротку, але повну мудрованих слiв промову i зазначив, що пташка така ж хороша, як i ранiше; значить, усе було так само добре, як i ранiше.

Минуло п’ять рокiв, i краiну спiткало справжне велике горе. Імператор, якого всi любили, був хворий i, казали, мусив померти.

Уже був обраний новий iмператор. Народ вийшов на вулицю i питав камергера, як почувае себе старий iмператор.

– П…, – вiдповiдав той i хитав головою.

Холодний i блiдий лежав iмператор у своему великому розкiшному лiжку. Весь двiр думав, що вiн уже мертвий, i кожен поспiшав привiтати нового iмператора.

Лакеi вибiгали подiлитися новинами, покоiвки, базiкаючи, пили каву. Скрiзь у залах i коридорах простелили килими, щоб не чути було жодного кроку, i тому було тихо, так тихо!

Але iмператор ще не був мертвий. Нерухомий i блiдий лежав вiн у своему розкiшному лiжку з довгими оксамитовими завiсами i важкими золотими китицями. Вгорi було вiдчинене вiкно, i мiсяць свiтив на iмператора й штучну пташку.