Казки

Вона теж була вирiзана з паперу, спiдничка ii була з найтоншого батисту, а маленька вузька блакитна стрiчка спускалася з плечей до пояса. Посерединi стрiчки сяяла позолочена троянда, така завбiльшки, як усе личко дами. Маленька дама була балерина. Вона стояла на однiй нозi, простягнувши руки вперед, а другу свою ногу пiдняла так високо, що олов’яний солдатик не мiг ii побачити i подумав, що у дами, як i в нього, тiльки одна нога.

«Ось дружина для мене, – подумав вiн. – Але вона така вельможна, вона живе в палацi, а я маю лише коробку, та й у тiй нас аж двадцять п’ять.

Це ж не мiсце для неi! Однак я повинен з нею познайомитися!»

І, розтягнувшись у всю довжину, вiн сховався за табакеркою, що стояла на столi. Звiдти вiн мiг спостерiгати за маленькою чарiвною дамою, що все стояла на однiй нозi, не втрачаючи рiвноваги.

Коли настав вечiр, решта олов’яних солдатикiв прибули до своеi коробки, а люди в будинку пiшли спати. Ось тодi iграшки почали гратися в «гостi», i в вiйну, i в бали. Олов’янi солдатики галасували у своiй коробцi, бо iм теж хотiлося взяти участь в iграх, але вони не могли зсунути кришки.

Горiховий плигун перекидався, а грифель витанцьовував на дошцi. Зчинився такий шарварок, що прокинулась канарка i теж почала цвiрiнькати, та все вiршами. Тiльки двое не рушили з мiсця – це були олов’яний солдатик i балерина. Вона трималася рiвно на пальчиках, розкинувши обидвi руки. Вiн був теж непохитний на своiй однiй нозi, i його очi й на мить не вiдривалися вiд неi. Годинник пробив дванадцяту – i раптом тррах! – з табакерки зiстрибнула покришка. Але там був не тютюн, нi, а маленький чорний гном, – це був такий фокус.

– Олов’яний солдатику! – мовив гном. – Не дивися на те, що тебе не стосуеться!

Але олов’яний солдатик удав, нiби нiчого й не чуе.

– Ну, гаразд, зачекай до ранку! – сказав гном.

Коли настав ранок i повставали дiти, олов’яного солдатика поставили бiля вiкна. І чи то гном те вчинив, чи був винен протяг, але раптом вiдчинилося вiкно i солдатик сторчма полетiв з третього поверху.

Це був жахливий полiт! Вiн летiв ногою вгору й уткнувся шоломом та багнетом помiж камiнням бруку.

Служниця i маленький хлопчик одразу побiгли вниз шукати солдатика. Шукали, шукали i мало не наступили на нього, проте не знайшли.

Якби солдатик закричав: «Я тут!» – вони б, напевне, його знайшли, але вiн був у мундирi i вважав, що йому не личить галасувати.

Раптом пiшов дощ. Краплi падали все частiше, i, врештi-решт, почалася справжня злива.