Казки

Нараз стало свiтло, i хтось закричав голосно:

– Олов’яний солдатик!

Рiч у тiм, що рибу впiймали, понесли на базар, продали, звiдти вона потрапила на кухню, тут куховарка розрiзала ii великим ножем, схопила двома пальцями солдатика за спину i понесла в кiмнату. Всi хотiли побачити надзвичайного чоловiчка, який зробив у риб’ячому животi таку мандрiвку.

Але олов’яний солдатик не запишався. Його поставили на стiл. Подумати тiльки, якi чудеса трапляються на свiтi – олов’яний солдатик опинився в тiй самiй кiмнатi, де був ранiше; вiн бачив тих самих дiтей, i тi самi iграшки на столi, i розкiшний палац з чарiвною маленькою балериною.

Вона ще трималася на однiй нозi, а другу вiдкинула високо в повiтря. Вона також була непохитна. Це зворушило олов’яного солдатика, вiн мало не заплакав оловом, але це йому не личило.

Вiн тiльки дивився на неi, та вона не вимовила анi слова.

Раптом один з хлопчикiв схопив солдатика i нi з того нi з сього кинув його просто в палаючу пiч; певне, це його пiдмовив гном з табакерки.

Солдатик стояв у свiтлi яскравого полум’я, i йому було дуже жарко, але чи було це вiд вогню, чи вiд кохання, вiн i сам не знав. Фарби на ньому зовсiм злиняли, – може, вiд суму, може, пiд час мандрiвки, цього теж нiхто не знав. Вiн дивився на маленьку балерину, вона на нього, i вiн чув, що тане, але все ще стояв непохитно, з рушницею на плечi. Раптом дверi в кiмнату розчинилися. Протяг пiдхопив балерину, i вона, як метелик, пурхнула в пiчку, просто до олов’яного солдатика, запалала яскравим полум’ям – i ii не стало.

А олов’яний солдатик розтанув, перетворився на грудочку, i коли робiтниця наступного дня вигрiбала золу, вона знайшла у пiчцi олов’яне серце. Вiд балерини залишилася тiльки троянда, та й та була чорна, мов вуглина.

Дикi лебедi

Далеко звiдси, там, куди вiдлiтають ластiвки, коли в нас настае зима, жив король. У нього було одинадцять синiв i одна дочка – Елiза. Одинадцять братiв-принцiв ходили до школи з зiрками на грудях i з шаблями при боцi. Вони писали дiамантовими грифелями на золотих дошках i все, що читали, знали напам’ять.

Сестричка Елiза сидiла на маленькому дзеркальному стiльчику, i в неi була книжка, яка коштувала пiвкоролiвства.

О, цим дiтям було дуже добре, тiльки недовго тривало це щастя.

Їхнiй батько, який був королем великоi краiни, одружився вдруге з однiею злою королевою, а вона не злюбила бiдних дiтей.

Вони помiтили це вже з першого дня. У палацi було велике свято, i дiти гралися в «гостi».