Казки

Лебедi летiли так високо, що великий корабель здавався iм бiлою чайкою, яка гойдаеться на хвилях. Велика, як гора, хмара стала перед ними, i на нiй Елiза побачила велетенськi тiнi – свою власну i одинадцяти братiв. Це була надзвичайна картина, якоi вона ранiше не бачила. Але сонце пiднялося вище, хмара залишилася позаду, i дивнi тiнi зникли.

Упродовж усього дня лебедi летiли швидко, наче стрiли, випущенi з лука, та все ж повiльнiше, нiж завжди, бо тепер несли вони ще й сестру. Наближався вечiр, i погода зiпсувалася.

З острахом стежила Елiза, як сонце опускаеться все нижче, а ще нiде не видно маленькоi скелi, про яку казали iй брати. Елiзi здалося, що лебедi стали сильнiше махати крилами.

О лихо! Це вона винна, що брати летять повiльнiше, нiж лiтали досi!

Коли зайде сонце, вони знову стануть людьми, впадуть у море i потонуть. Скелi все ще не було видно. А чорна хмара продовжувала насуватися. Сильнi пориви вiтру вiщували бурю. Хмари сплелися в одну велику загрозливу свинцеву масу, що котилася небом.

Блискавки спалахували одна за одною.

Ось уже сонце торкнулося своiм краем моря. Серце Елiзи тремтiло. Цiеi хвилини лебедi почали опускатися так швидко, що Елiзi здалося – вони падають. Але вони знову пiднялися вгору. Вже половина сонця сховалася у водi, коли вона нарештi побачила внизу маленьку скелю. Ця скеля здавалася не бiльшою за тюленя, що висунув голову з води.

Сонце швидко згасало. Тепер скеля здавалася зiркою, i ноги Елiзи вже торкалися камiння.

У цю мить сонце згасло, як остання iскра паперу, що догорав, i Елiза побачила навколо себе братiв. Вони стояли, взявшись за руки, щiльно притулившись один до одного. Усi ледве помiстилися на маленькiй скелi.

Море билося об скелю i огортало iх бризками, як дрiбним дощем, небо раз у раз освiтлювали блискавки, безперервно гуркотiв грiм. Але сестра й брати стояли, мiцно притулившись одне до одного, i спiвали пiснi, щоб не було так страшно.

На свiтанку повiтря стало чистим, спокiйним.

Щойно зiйшло сонце, злетiли лебедi з Елiзою вгору. Море ще високо здiймалося, i коли Елiза дивилася згори на темно-зеленi хвилi, вкритi бiлим шумовинням, здавалося – мiльйони лебедiв плавають на водi.

Коли сонце пiднялося вище, Елiза побачила, як у повiтрi пливе краiна гiр з блискучими снiговими вершинами. Посерединi над усiм здiймався височезний палац з чудовою колонадою, а навкруги росли пальмовi лiси та розкiшнi квiти завбiльшки як млиновi колеса.