Казки

Навiдувалися до нього рiдко. Мама i тато з братиком жили в iншому мiстi. Приiжджали по черзi раз на два тижнi. Частiше приходила нянечка Соня, зачiсувала його своiм гребiнцем i вчила розкладати iграшки пiд стiною палати, щоб довкола був «цiлковитий порядок». Так вона любила казати.

Цього ранку вона так само акуратно причесала Василька.

– У тебе ж скоро день народження? – запитала вона.

– Так, шiсть рокiв буде! – усмiхнувся Василько, подумавши про майбутнi подарунки.

– Нагадаеш, i я тобi тортик спечу! – сказала нянечка Соня.

Йдучи, нянечка Соня спiткнулась об зламану вантажiвку i ледь не впала.

– Ой! – скрикнула вона. Потiм подивилася пiд ноги i додала: – Іграшки твоi зовсiм зламалися! Треба новi придбати!

Залишившись на самотi, Василько знову пiдiйшов до вiконця. Визирнув у двiр. Прямо пiд вiкном продовжували цвiсти кульбабки. Трохи вiддалiк стояв дитячий майданчик з гойдалками i пiсочницею, а ще далi за нею зеленiв паркан дитячоi лiкарнi. За парканом iнодi проiжджали машини, але iздили вони тут тихо, нiби не хотiли нiкого турбувати.

Тiльки коли по рейках проiжджав трамвай, то його дзенькiт ще довго лунав у лiтньому повiтрi.

Цього ж вечора, пiсля вечерi, в палату знову увiйшла нянечка Соня. У неi в руках був великий полотняний мiшок.

– Нумо приберiмо цей мотлох звiдси, а завтра я скажу, щоб на новi iграшки грошей дали! – сказала вона. – Чого стоiш? Допомагай!

Василько, допомагаючи нянечцi збирати старi iграшки в полотняний мiшок, задумався: «А що вона з ними робитиме?» Подивився на стареньку спiдлоба.

Йому було шкода розлучатися з iграшками. Вiн кинув погляд на плюшевого кота Фiму. Той сидiв у кутку кiмнати i, здавалося, навiть радiсно спостерiгав, як старi iграшки одна за одною зникали у мiшку.

– Ну от, – нянечка Соня перевела дух, випросталася, дiстала з кишенi халата шнурок i зав’язала ним мiшок. – Тепер ми вiднесемо це, а там, може, вже завтра-пiслязавтра будуть у тебе новi iграшки!

Василько хотiв запитати у нянечки: «Куди вiднесемо?» Хотiв, але чомусь засоромився.

Вiн звик довiряти дорослим.

Коли дверi за нянечкою Сонею зачинилися, вiн пiдбiг до вiкна. Вiдчинив i прислухався. Через пару хвилин у дворi скрипнули вхiднi дверi. Вiн визирнув з вiкна якомога далi, щоб роздивитися, куди нянечка Соня понесе мiшок. І побачив ii на мить, але нянечка раптом завернула за рiг лiкарнi. Зникла.

Коли вже звечорiло, Василько тихенько вiдчинив вiкно i зiстрибнув униз, на зелену траву, покриту жовтими плямами кульбабок.