Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

Дiвчина крикнула:

– Вовче, i ти, ягня, ловiть крадiя!

Тi у вiдповiдь:

– Бог iз ним, вiн траву дав ягнятi, а м’ясо – вовковi.

Дiвчина крикнула:

– Шпичаку, лови!

Той у вiдповiдь:

– Бог iз ним. Ти мене шпичаком обернула, а вiн – райською квiткою.

Дiвчина крикнула:

– Рiчко, злови менi крадiя!

Та у вiдповiдь:

– Навiщо менi ловити? Ти мене отруiла, а вiн – зробив живою водою. Хай iде собi, Бог iз ним!

Робити нiчого – сiла дiвчина на свого коня.

А тим часом юнак доiхав до вiдлюдника, привiтався i сказав:

– Ось тобi Азаран-Блбул.

Запитав про братiв. Той у вiдповiдь:

– Не iхали вони повз мене.

Юнак вiддав вiдлюдниковi Азаран-Блбула, а сам поiхав широкою дорогою. Доiхав до великого мiста, пiшов пообiдати. Бачить, старший брат прислуговуе. Нишком дав знати про себе, забрав його з собою, вiдвiз до вiдлюдника, а сам поiхав шукати середнього брата. Їхав, iхав, об’iхав гору, бачить – палаючий, мов смолоскип, палац. Спiшився, прив’язав коня, увiйшов до розкiшного саду, сiв на зелену травицю.

З’явився чорний араб, закричав:

– Гей, хто дозволив тут сидiти?

І замахнувся прутом, щоб ударити. Але юнак виявився спритнiшим, перехопив з рук араба прут i вдарив його самого. Араб тут же каменем обернувся. Юнак подумав: «То ж i мого брата так згубили». Почав ударяти по каменях прутом. Усi каменi людьми постали i розбiглися, i брат притьмом утiкати кинувся. Вiн крикнув:

– Брате! Не бiжи!

Забрав середнього брата iз собою, поiхали до вiдлюдника.

Взяли три брати Азаран-Блбула i поiхали додому.

Захотiлося iм пити. Пiдiйшли до колодязя. Опустили молодшого брата на мотузцi. Воду дiстали, а брата в колодязi залишили. Старшi брати подумали: «Якщо вiн буде з нами, як же ми батьковi на очi покажемось, що скажемо?» Взяли вони соловейка i поiхали далi. Дiсталися домiвки, сказали батьковi:

– Наш молодший брат загинув. Ми здобули i привезли тобi соловейка.

Привезли Азаран-Блбула до церкви, а вiн не те що не спiвае – ледве дише.

Тим часом дiвчина на конi теж добралася до царя.

– Хто той молодець, – запитала вона, – що мого Азаран-Блбула забрав?

Два брата вiдповiли:

– Ми.

– А що ви бачили в дорозi?

– Нiчого.

– Не ви його здобули, – сказала дiвчина, – ви злодii-крадii! Схопила вона тодi братiв i царя, кинула у темницю, мiсто

захопила i залишилася в ньому.

– Доки не з’явиться той, хто здобув Азаран-Блбула, мiсто не звiльню, – каже.

Тим часом жницi допомогли юнаковi з колодязя вибратися.