Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

Одна старенька забрала його до себе, нагодувала-напоiла. Минуло кiлька тижнiв. Дiйшли чутки з мiста, що прибули з далеких краiв два брати з Азаран-Блбулом, а за ними – сама володарка. Юнак мовить до старенькоi:

– Поiду я до мiста, подивлюся на нову церкву.

Вiдбув. Приiхав до себе додому. Дивиться: нi батька, нi братiв.

Запитуе:

– Де вони?

Вiдповiдають:

– Прибула володарка Азаран-Блбула, схопила iх i кинула до в’язницi.

Юнак пiшов до в’язницi, визволив батька i братiв. Дiвчина до нього присiкалась:

– Я володарка Азаран-Блбула, ти мене не боiшся!?

Вiн у вiдповiдь:

– Я здобув Азаран-Блбула, чого менi боятися?

Дiвчина запитуе:

– Що ти бачив у дорозi?

Юнак розповiв про рiчку, квiтку, вовка, ягня, ворота – все, що зробив, усе, що бачив.

– Якщо ти не вiриш усьому цьому – мiй поцiлунок на твоему обличчi. Ти – моя наречена.

Вiдбули весiлля. Спорядилися до церкви вiнчатися. Азаран-Блбул затьохкав, зайшовся на тисячу ладiв! Як вiн заливався!..

З неба упало три яблука: одне оповiдачевi, друге тому, хто слухав, а трете тому, хто почув.

*

*

АНАЇТ

Удавнi часи жив цар iз царицею. Був у них один-единий син Вачаган. Батько з матiр’ю всю душу в нього вкладали, нi вдень, нi вночi не зводили з нього очей. Слуги слiд в слiд ходили за Вачаганом, вгадуючи усi його бажання. У двадцять рокiв царевич був миршавий i тендiтний, немов квiтка, що виросла без сонця.

Якось старий лiкар Лохман, слава про якого рознеслася по всьому свiту, прийшов до царя i каже:

– Царю! Якщо ти хочеш, щоб твiй син Вачаган не зiйшов дочасно в могилу, то не тримай його в чотирьох стiнах.

Дослухався цар порад мудрого Лохмана. Царевич, одягнений в простий одяг, зранку iхав у гори разом iз своiм вiрним слугою Вагiнаком. Царський син так захопився полюванням, що часто нiч заставала його зненацька, i вiн змушений був користуватися гостиннiстю селян, якi завжди знаходили для втомлених мисливцiв шматок хлiба i глек молока.

Вачаган прислухався до людських потреб i бiд, не раз продажний суддя потрапляв до в’язницi. Вдови та сироти, бiднi общини не раз отримували допомогу з царськоi скарбницi, не здогадуючись, чиiх рук то справа.

Якось у запалi ловiв Вачаган у супроводi слуги прискакав у село Ацiк i зупинився коло джерела. Бiля води саме зiбралися дiвчата з глеками.