Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

– Напоiть мене, дiвчата! – попросив Вачаган.

Одна дiвчина наповнила глек i передала його iншiй. Та, замiсть того щоб передати глек Вачагану, вилила його на землю. Тодi перша дiвчина знову наповнила глек i передала його подрузi. Дiвчина вилила i цей глек на землю.

– У мене в горлi пересохло вiд спраги, дай же менi води! – закричав Вачаган.

Дiвчина розсмiялася i знову вилила воду на землю. Вачаган розгнiвався, та дiвчина не звертала на це уваги. Вона нiби ба-вилась – то пiдставить глек пiд струмiнь, то знову вилле воду.

І тiльки на шостий раз вона подала глек Вачагану.

Втамувавши спрагу, Вачаган запитав у дiвчини:

– Чому ти не дала менi зразу напитися? Жартувала чи хотiла мене розсердити?

– У нас не прийнято жартувати з незнайомцями, – вiдповiла дiвчина. – Я бачила, що ви розпаленi полюванням, а вода в джерелi холодна, наче крига. Навiть гарячого коня добрий господар не напувае холодною водою.

Така вiдповiдь вразила Вачагана, та ще бiльше вразила його краса дiвчини.

– Як тебе звати, красуне?

– Анаiт.

– Хто твiй батько?

– Мiй батько – пастух Аран. Та навiщо тобi знати нашi iмена?

– А хiба це грiх?

– Якщо це не грiх, то назви себе i скажи, звiдки ти родом?

– Збрехати тобi чи сказати правду?

– Зроби, як вважаеш для себе достойним.

– Достойним для себе я вважаю говорити правду. Але свого iменi я не можу тобi вiдкрити.

Анаiт взяла свiй глек i пiшла.

З тих пiр Вачаган втратив спокiй. Образ Анаiт не покидав його нi вдень, нi вночi. Все частiше i частiше iздив вiн у село Ацiк, щоб хоч на хвильку побачити красуню.

Вiрний слуга Вагiнак доповiв про це царю з царицею.

Цар покликав сина i сказав:

– Сину мiй Вачагане! Тобi минуло двадцять рокiв. Ти – моя едина надiя, ти – опора моеi старостi. Прийшов час тобi одружитися.

– Я вже вибрав собi наречену, батьку.

– Хто ж вона? Дочка якого царя? – зрадiв батько.

– Вона дочка пастуха з села Ацiк. Ім’я iй – Анаiт.

– Це неможливо! – замахав руками цар. – Забудь про неi.

Пам’ятай, що царський син мае вибирати собi в нареченi або царiвну, або княжну. У грузинського царя три дочки – вибирай будь-яку. У князя гунарського – теж дочка-красуня.

– Нi, – вiдповiдав Вачаган.

– Ну, тодi одружуйся з донькою военачальника Варсенiк. Вона виросла на наших очах, красуня, буде тобi вiрною дружиною, а нам слухняною дочкою.

– Нi, батьку! Якщо ти хочеш, щоб я одружився – знай: немае для мене iншоi нареченоi, окрiм Анаiт, дочки пастуха.