Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

Довго умовляв цар сина, але той твердо стояв на своему. Тодi цар вибрав багатi подарунки, покликав вiрного Вагiнака, i той у супроводi двох вельмож поiхав у село Ацiк сватати Анаiт, дочку пастуха.

Старий Аран привiтно прийняв гостей i розстелив для них килим.

– Який чудесний килим! – здивувались гостi. – Це робота твоеi господинi?

– Нi, я вдiвець! – вiдповiв Аран. – Моя дружина померла десять рокiв тому. – Це робота моеi дочки Анаiт.

– Такого килима немае навiть у нашому палацi. Твоя дочка умiла майстриня.

Слава про ii красу дiйшла до палацу. Цар послав нас для переговорiв. Вiн хоче бачити твою дочку Анаiт дружиною свого сина.

Вельможа чекав, що Аран не повiрить своiм вухам чи затанцюе вiд радощiв. Але пастух продовжував мовчки сидiти на килимi i нiчим не виявляв своiх радощiв.

– Що з тобою, Аран? Ти не радий такiй високiй честi?

– Дорогi гостi, – усмiхнувся старий пастух. – Я вдячний царю за велику честь узяти з дому жалюгiдного пастуха прикрасу для царських палат.

Я можу подарувати царю цей прекрасний килим, а дочка моя – сама господиня своеi долi.

Вельможi перезирнулись мiж собою.

До кiмнати увiйшла Анаiт, поклонилась гостям i сiла за п’яльця. Їi тонкi пальцi миготiли, як бiлi метелики.

– Подивись, Анаiт, якi багатi дарунки прислав тобi наш цар, – сказав Вагiнак, дiстаючи шовковi сукнi та коштовнi прикраси.

Анаiт ледь кинула погляд на все i запитала:

– За що ж менi така милiсть?

– Цар хоче бачити тебе дружиною свого сина Вачагана.

Ти напоiла його водою з джерела. І разом з глеком вiн вiддав тобi свое серце.

– Значить, той прекрасний юнак – син царя? – здивувалась Анаiт. – А чи знае вiн якесь ремесло?

– Навiщо царському сину ремесло? – розсмiявся Вагiнак. – Усi пiдданi – його слуги.

– Сьогоднiшнiй пан – завтра може стати слугою. Ремеслом мае володiти кожен, будь вiн цар чи слуга.

Вельможi перезирнулись мiж собою.

– Значить, ти вiдмовляеш царевичу тiльки тому, що вiн не знае ремесла? – перепитали вельможi.

– Скажiть царевичу, що вiн менi милий, але я поклялась вийти замiж тiльки за чоловiка, який знае ремесло, i не можу порушити клятву.

Посли повернулися в палац i розповiли про все.

Цар з царицею зрадiли, думаючи, що вже тепер Вачаган вiдмовиться вiд своiх намiрiв.

Але Вачаган сказав:

– Анаiт права. Цар – теж людина. Кожна людина повинна бути майстром якоi-небудь справи.

І вирiшив Вачаган навчитися ткати парчу.