Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

З Персii привезли майстра, i за один рiк Вачаган перевершив свого учителя. Своiми руками вiн виткав з тонких золотих ниток весiльну сукню i послав ii Анаiт. Дiвчина довго милувалась чудесним вiзерунком i дала свою згоду вийти замiж за Вачагана. Сiм днiв i сiм ночей тривав весiльний бенкет. Царю так сподобалась Анаiт, що вiн на радощах на три роки звiльнив усiх селян вiд податкiв, i в краiнi склали таку пiсню:

Встало сонце золоте в день весiлля Анаiт,

Дощ iз золота полився в день вiнчання Анаiт,

Всi поля озолотились, всi податки позабули,

Всi поповнились комори благодатними хлiбами.

Честь i слава нашiй мудрiй, злотокудрiй Анаiт!

Скоро пiсля весiлля цар послав у справах вiрного слугу Вагiнака в дальнi краi свого царства, i той безслiдно зник. Мина-ли роки, цар з царицею померли, i на трон зiйшов Вачаган. Якось Анаiт сказала чоловiковi:

– Вачагане! Я помiчаю, що ти не знаеш, що твориться у твоему царствi. Люди, яких ти скликаеш на раду, не говорять тобi всiеi правди.

Щоб заспокоiти тебе, вони говорять, що все добре. А чи так це насправдi? Скинь на деякий час царськi шати.

– Ти права, Анаiт. Але хто ж без мене буде правити державою?

– Я! І зроблю це так, що нiхто не буде знати про твою вiдсутнiсть.

– Добре, Анаiт. Завтра я покину палац, i якщо через двадцять днiв я не повернусь, значить, зi мною сталась бiда.

У простому селянському одязi Вачаган вирушив у далеку дорогу.

Багато вiн бачив, багато чув, але найдивовижнiше сталося з ним на зворотному шляху в мiстi Перожi.

Якось вiн сидiв на мiськiй площi i побачив натовп, який iшов слiдом за сивим старцем. Старець повiльно ступав, перед ним очищали дорогу i пiдставляли пiд ноги по цеглинi.

– Хто цей старець? – запитав Вачаган.

– Це великий жрець, вiн такий святий, що не ступае ногою на землю з боязнi розчавити яку-небудь комаху.

В кiнцi площi старець опустився на розстелений килим i почав проповiдь. Вачаган протиснувся вперед, щоб роздивитися i послухати старця.

Старець помiтив Вачагана i покликав його до себе.

– Хто ти i звiдки?

– Я з далекоi чужоi землi. Прийшов у ваше мiсто шукати роботу.

– Ходiмо зi мною. Я дам тобi роботу i щедро заплачу за неi. Вачаган пiшов слiдом за старцем. На краю мiста старець

вiдпустив натовп. Залишились лише жерцi та носильники з важкою поклажею. Вони були чужоземцi. Скоро показався якийсь храм, оточений з усiх бокiв високою стiною.