Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

Казки добрих сусiдiв. Караванбашi. Туркменськi народнi казки

Folk art (Folklore)

Оксана Русланiвна Герман

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Про те, як Ак-Памик знайшла сiмох своiх братiв, та про сина Бахаветдiна-верблюда, про Яртигулака, який був зростом у половину вуха, та про хороброго сироту йдеться у книжцi «Караванбашi», куди увiйшли найпопулярнiшi туркменськi народнi казки («Кривий ворон», «Сирота», «Сорок небилиць» та iн.).

Бiльшiсть казок украiнською друкуеться вперше. Книжка розрахована на широке коло юних читачiв.

Казки добрих сусiдiв. Караванбашi. Туркменськi народнi казки

© О. Р. Герман, переклад украiнською, упорядкування, 2019

© Я. А. Кiсельова, iлюстрацii, 2019

© Є. В. Вдовиченко, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

Ак-Памик[1 - У давнi часи в Туркменii iснував звичай: якщо у сiм’i довго не було дiтей i, нарештi, народжувалась дiвчинка (за звичних умов iстота небажана в туркменськiй сiм’i), то батьки, радiючи появi дитини, розвiшували всерединi кибитки по стiнах ii рiзноманiтнi фiгурки, зробленi з бiлоi вати.

(Звiдси, очевидно, походить iм’я героiнi казки: Ак-памик, Акпамик – бiла вата.) Деякi фiгурки робилися з кольорових ганчiрок. (Їхнi обриси використовувалися у килимовому орнаментi.) Помiж таких фiгурок iнколи розвiшувалися i ляльки. У бiльш давнi часи лялька, можливо, вивiшувалася i над дверима. Можна припустити, що даний звичай генетично пов’язаний з материнським родом i лялька вважалася духом-покровителем жiнок. Такi духи – Емагендер – у виглядi примiтивних ляльок вшановуються ще й нинi у текемутiв, шорцiв та iнших тюркських народностей. У Китаi також iснував звичай вивiшувати при народженнi дiвчинки ляльку.]

У давнi часи жив один чоловiк. У нього було семеро синiв, а дочки не було. Якось дружина його знову завагiтнiла. Пройшло дев’ять мiсяцiв, а сини того чоловiка, збираючись у той день на полювання, сказали батьковi:

– Якщо народиться у нас сестра, то почепiть над воротами ляльку, а якщо брат, то сiдло коня.

І поiхали в степ. Народилася у жiнки дочка, i батько почепив над воротами ляльку. Але один iз сусiдiв був недругом сiм’i братiв. Вiн одразу ж зняв ляльку i замiсть неi почепив сiдло коня. Повернулися брати з полювання, подивилися i закричали:

– На жаль, над воротами висить сiдло! Значить, знову народився брат! Не будемо тут бiльше жити!

Покинули брати поселення i подалися в гори.