Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

Там вони облаштували житло в печерi: вдень полювали, а увечерi поверталися додому, iли i лягали спати. Так минав час.

Про кого тепер послухати новини? Послухайте про сестру юнакiв.

Батько i мати назвали новонароджену Ак-Памик i не зводили очей з дороги, очiкуючи синiв. Минув мiсяць, а синiв усе немае. Минув рiк, а iх усе немае i немае. Минуло три роки – синiв як не було.

Якось до старих прийшов гiсть iз iншого поселення i сказав:

– Недавно я бачив ваших синiв. Мiсцина, де вони живуть, вiд вас не так уже й далеко.

Вони поселилися в печерi на такiй-то горi i живуть з полювання.

Батько i мати, почувши таку новину, зрадiли, приготували плов, подали його гостевi i сказали:

– Гарну ти принiс новину! Тiльки от ми самi не можемо туди пiти: сил немае, ми ж старi. Та якщо ти ще хоч раз побачиш наших синiв, то передай iм вiд нас доземний уклiн.

Гiсть поiв плову, розпрощався iз старими i пiшов до свого поселення. А старi жили, не зводячи очей з гори. Проте своiй дочцi вони про те не сказали нi слова.

Минули мiсяцi, минули роки. Ак-Памик виповнилося чотирнадцять рокiв. Якось сусiди збирали жiнок для роботи[2 - За давнiм звичаем, дiвчата i жiнки поселення нерiдко збиралися разом, щоб спiльно швидко що-небудь зшити, спрясти тощо. Найчастiше все це робилося перед весiллям.]. Побачивши матiр Ак-Памик, вони сказали:

– Дозволь своiй дочцi прийти допомогти нам.

– Що ж, дозволю, – вiдповiла мати, – хай iде, якщо сама захоче.

А у тi давнi часи був звичай: жiнкам i дiвчатам, якi мали братiв, вiдводилося пiд час такоi роботи краще мiсце.

Та, у якоi братiв не було, повинна була сидiти на гiршому мiсцi.

Ак-Памик увiйшла в юрту i сiла на найгiршому мiсцi. Тут одна жiнка й каже:

– Чому ти, кiзонько, сiла там? Пересядь на краще мiсце.

– Ой, матiнко, – вiдповiдае Ак-Памик, – як же я можу сiсти на краще мiсце, якщо у мене немае братiв!

– Не кажи так! У тебе е семеро братiв, сильних, як леви. А якщо твоi батько й мати про них досi тобi нiчого не говорили – на те е причина. Батьки твоi старi й не можуть пiти до братiв самi.

А тобi нiчого не кажуть, щоб ти не втекла вiд них. Коли прийдеш додому, скажи матерi: «Ой, у мене болить голова, дай менi ковурги[3 - Ковурга – смажена пшениця, нацiональна iжа туркменiв.]». Коли мати дасть тобi ковурги, ти не бери ii ложкою, а попроси: «Дай менi своею рукою». Пiсля цього схопи матiр за руку i тодi дiзнаешся все, що тобi треба.

Ак-Памик повернулася додому i сказала:

– Матiнко, у мене голова болить.