Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

– Що б ти з’iла, доню? – запитала мати.

– Дай менi трохи ковурги, матiнко. Поiм, може, й легше стане, – вiдповiла Ак-Памик.

Мати сiла готувати ковургу.

– Дай менi трохи з вогню, – попросила Ак-Памик.

Мати хотiла було дати ложкою, та Ак-Памик сказала:

– Нi, матiнко, ложка погано пахне, дай менi рукою!

Що робити? Нещасна дала iй рукою. Тодi Ак-Памик мiцно ухопила матiр за руку i сказала:

– Є у мене брати чи немае?

– Ой-ой! О Господи! – закричала мати, iй було гаряче.

– Є у мене брати чи немае? Не вiдпущу, поки не скажеш, – мовила Ак-Памик.

– Є, – вiдповiла бiдна мати. – Семеро братiв е. Вони пiшли на полювання до твого народження i до цих пiр не повертаються.

– Хоч вiдомо, чи живi вони? – запитала Ак-Памик.

– Так, вони живуть у печерi на такiй-то горi, – вiдповiла мати.

Тодi Ак-Памик вiдпустила руку матерi i сказала:

– Я пiду туди.

– Ти не знайдеш iх, – сказала мати. – Ось я зроблю тобi колобок. Коти та за ним iди. Де вiн зупиниться, там i будуть твоi брати.

Ак-Памик взяла колобок, покотила його i пiшла за ним. Прийшла вона до печери, зазирнула всередину, а в печерi повно закривавленого одягу, та ще висить трохи м’яса. Ак-Памик взяла одяг, пiшла до струмка i всi речi випрала. Потiм вона повернулася до печери, приготувала з м’яса плов i почала чекати. Раптом бачить – йде семеро чоловiкiв. Ак-Памик заховалася i почала спостерiгати. А брати прийшли i дивляться – скрiзь усе не так, як було: одяг випраний, iжа приготовлена.

Наступного дня рано-вранцi вони пiшли на полювання. Ак- Памик знову понесла одяг братiв до струмка, випрала його i приготувала iжу. А потiм знову заховалася. Брати повернулися з полювання i бачать: усе прибрано ще краще, нiж учора. Тодi вони порадились i вирiшили: «Треба завтра пiдсторожити». Вранцi шестеро братiв пiшли на полювання, а найстарший з них заховався, щоб посторожити, та й заснув. Ак-Памик укрила його ковдрою, сказала: «Спи, милий брате», – i взялася до роботи.

– Ну, хто ж так робить? – сказали брати, коли розбудили його.

– Я нiчого не бачив, я заснув… – вiдповiв вiн.

Наступного ранку заховався iнший брат, але й вiн заснув. Нарештi залишився сторожити наймолодший брат. Вiн трохи порiзав собi ногу, посипав те мiсце сiллю i вiд болю не мiг заснути.