Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

Отож наточили самi в глек вина та й понесли до столу.

Сiли та й обiдають. Коли це котрийсь iз девiв кашлянув, а сердешного Нацацеркiю аж пiд стелю пiдкинуло, та так, що вiн i прилип до сволока.

Деви зирк угору та й побачили там Нацацеркiю.

– Як ти там опинився? – питають.

– Як та як! Ось вiзьму оцього прута, – показуе на сволок, – та й одлупцюю вас, аби знали, як кашляти передi мною!

Деви вже й геть поперелякувалися: «Ми, дев’ятеро братiв, ледве доперли цього дуба, щоб сволок покласти, а вiн його прутом називае!» Та нишком i повтiкали з хати.

А Нацацеркiя якось вже там злiз додолу та й став у тiй хатi господарювати.

Деви ж, утiкаючи, розбiглися свiт за очi. А одному трапилася лисиця. Побачила наляканого дева та й питае:

– Куди це ти бiжиш, наче тороплений? Що тобi спричинилося?

– Атож! Як його й не бiгти, коли до нас прийшов один чоловiк та й мало не повбивав нас!

І дев розповiв лисицi про свою пригоду.

Лисиця зареготала та й каже:

– Та то ж Нацацеркiя! Вiн недоладний та ледачий, невiстка його з хати витурила.

Я його добре знаю: скiльки курей у них було, то все я виносила. Ходи зi мною! Дивуюся, як це вiн вас налякав – адже сам найперший боягуз.

– Ба нi! – одказуе дев. – Я тобi не вiрю!

Як почала його лисиця просити – нi та й нi!

Нарештi дев придумав таке:

– Щоб ти мене не обдурила, давай прив’яжу тебе та й поведу на мотузцi!

– То й гаразд! – погодилася лисиця, обмоталася мотузком, а кiнець прив’язала девовi до пояса.

От вони йдуть до хати дева, а Нацацеркiя побачив iх, вискочив у двiр та й кричить:

– Бач, клята лисице! Бач, харцизяко! Адже ти заборгувала менi дванадцять девiв, а ведеш всього-на-всього одного!

Дев як почув, перелякався на смерть та й накивав п’ятами, а лисиця дибуляла на мотузку скiльки могла, а тодi впала, поки ii дев не побив об камiння по дорозi.

А Нацацеркiя поскладав на верблюдiв усе добро, що деви надбали, та й повiз додому. Як побачила невiстка стiльки багатства, зрадiла й пустила Нацацеркiю в хату.

Вiдтодi й живуть мирно та щасливо.

Земля вiзьме свое

Жила одна вдова, i був у неi син одинак. Росте син i бачить, що у всiх батько е, тiльки вiн нiкого не може назвати батьком.

– Чому у всiх батько е, тiльки у мене його немае? – запитав вiн у матерi.

Мати вiдповiла:

– Помер твiй батько.

– А що таке – помер? Що вiн, не прийде до нас бiльше?

– Вiн до нас не прийде, ми ж пiдемо туди, де вiн, – сказала мати, – нiхто не помине смертi.