Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

Дiстав шило та й почав колупати грудку попелу – як стала тут курява стовпом! Дев побачив та й дивуеться. А тодi вхопив каменюку та й гукае:

– А чи зможеш ти з каменя воду вичавити?

Нацацеркiя нахилився, буцiм бере каменюку, дiстав з торби головку сиру та й стиснув ii – сироватка так i чвиркнула. А тодi й гукнув Нацацеркiя девовi:

– А йди-но сюди та перенеси мене через воду, бо я не хочу нiг замочити!

Дев переступив рiчку, посадив собi на шию Нацацеркiю й вигукнув:

– Ой, який же ти легенький!

А Нацацеркiя й одказуе:

– Це тому, що однiею рукою я за небеса тримаюся.

Як вiдпущу, то ти мене не зможеш нести.

– Ану ж бо вiдпусти! – просить дев.

Нацацеркiя дiстав шило та й загнав його девовi в потилицю. Дев заревiв i попросив, аби Нацацеркiя знову вхопився рукою за небо.

Дев перенiс Нацацеркiю через воду й каже:

– А тепер ходiмо до мене обiдати!

Нацацеркiя наполохався, але що мав робити – погодився.

Прийшли до дева. Бачить Нацацеркiя: хата у дева велика-велика, а в хатi пiч i в нiй вже стоiть величезна глиняна сковорода.

Ось дев посадив на сковороду прiсну перепiчку та й каже:

– Тепер же я пiду страву варити, а ти дивися, аби перепiчка не пригорiла.

Сидить Нацацеркiя та й дивиться на сковороду. Бачить, сковорода почала пригорати. Бiжить Нацацеркiя до неi, хотiв трохи пересунути, а сковорода й перевернулася, та так, що Наца-церкiя опинився пiд нею, Скiльки не пручався, а вилiзти не може.

Коли це заходять у хату деви, пiдняли сковороду й бачать: пiд нею лежить iхнiй гiсть.

Здивувалися вони та й питають:

– Чоловiче, що це ти надумав?

– Та то в мене живiт заболiв, так я тепленьким до черева притулив. А воно й справдi помогло, вже не болить, – одказуе Нацацеркiя.

Сiли обiдати. Взяв дев глека в руки, щоб налити вина, а вiн порожнiй. Ото й каже:

– А вiзьми-но, чоловiче добрий, цього глека та сходи наточи вина. Воно у нас у дворi, у квеврi[3 - Квеврi – велика глиняна посудина на вино, яку закопують у землю.].

Нацацеркiя як побачив той квеврi, то вiд страху закляк.

Сидять деви та й чекають, а Нацацеркii все нема й нема. Обридло девам чекати, вийшли у двiр та й бачать, що iхнiй гiсть узяв у руки лопату i копае землю довкола квеврi.

– Що це ти робиш? – питають його деви.

– А хiба не краще взяти квеврi заразом, нiж ходити з тими малесенькими глеками по сто разiв!

Деви аж зойкнули. Стоять та й думають: «Нас дев’ятеро братiв, та й то ми ледве витягаемо квеврi з землi, а вiн сам ладен його нести».