Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

У ньому жив великий правитель краiни – шах Наджмеддiн. Навколо мiста на десять бухарських фарсангiв тягнулися сади, виноградники, гаi та поля. У повноводих ариках дзюрчали прохолоднi струменi. Згиналися гiлки дерев пiд вагою плодiв граната, iнжиру, персикiв. Нiчого не боялися жителi мiста за своiми мармуровими стiнами i навiть не дивилися на червонi пiщанi пагорби, якi грiзно насувалися на поля i сади.

Всемогутнiй Наджмеддiн був молодий i легковажний. Вiн не думав про справи держави i свого мiста. Понад усе вiн любив вино i жiнок, полювання i вiйну.

Поiхав якось шах Наджмеддiн на полювання. Раптом iз заростiв саксаулу вискочив величезний тигр i повалив Наджмеддiна разом з конем. Тут i кiнець прийшов би шаховi, аж просвистiла стрiла i вразила хижака на смерть! Пiдвiвся шах Наджмеддiн, струсив одяг i бачить: стоiть юнак з луком у руках. Простягнув йому руку шах Наджмеддiн i запитав:

– Як тебе звати?

– Захiд.

– Врятував ти мене вiд вiрноi загибелi. Тепер ти, Захiде, будеш менi братом.

Привiз шах Наджмеддiн юнака до палацу, зiбрав усiх своiх придворних радникiв i вiзирiв i оголосив iм:

– Усi ви боягузи i дурнi! Коли тигр терзав мене, де були ви? Геть забирайтеся з палацу! Тепер радником i вiзиром буде названий брат мiй Захiд.

Як сказав шах Наджмеддiн, так i сталося. Зробився юнак Захiд вiзиром.

Шах Наджмеддiн задовольняв себе забавами, а його вiзир Захiд правив мiстом Варахша.

Прославився швидко вiзир Захiд своiм надзвичайним розумом. З усiх кiнцiв свiту з’iжджалися до нього мудрецi за порадами, i усiх вражав вiн розумними промовами.

Сказав одного разу вiзир Захiд шаховi Наджмеддiну мудре слово:

– Злi пiски нашлють на мiсто страшнi бiди! З кожним днем засипають вони все бiльше полiв i садiв. Заборони, правителю, рубати дерева в садах i в степу.

Здивувався шах, та послухався свого вiзира, оголосив, що кожного, хто зрубае хоч маленьке дерево, буде страчено.

Почав заперечувати вiзир Захiд проти страт, та шах Наджмеддiн наказав:

– Повелiння мое остаточне!

Почали хапати i страчувати тепер кожного, хто пiшов у заростi взяти хоч трохи дров для домашнього вогнища. Збурився народ проти вiзира, бо знали всi, що шах i пальцем не ворухне без його поради.

Сталося так, що шах Наджмеддiн полював у тому самому мiсцi, де колись його ледве не розiрвав тигр.

Бачить шах – iде красуня.